Тваринний світ

Територія, на якій було створено природний заповідник «Єланецький cтеп», зазнала значного антропогенного впливу у ХХ ст. Його наслідком стали трансформація степової біоти в агроценози, забруднення значних площ пестицидами та продуктами розкладу мінеральних добрив, створення мережі зрошувальних каналів, ставків та лісосмуг, які за порівняно короткий час невпізнанно змінили колишній посушливий степ. Все це у значній мірі вплинуло на тваринний світ регіону. Окрім того, у Миколаївській області і у сусідніх районах було проведено ряд заходів з реакліматизації та акліматизації мисливських звірів (дикий кабан, бабак, дикий кріль, ондатра, єнотоподібний собака, благородний олень, фазан та інші).

У древні часи, починаючи з плейстоцену, фауна півдня України, де зараз знаходиться територія природного заповідника «Єланецький степ», мала майже африканський вигляд з великою кількістю видів антилоп, газелей, коней, оленів та інших великих ссавців. Але упродовж європейського вюрму (70-60 тис. років тому),  для якого було характерним загальне похолодання клімату, на всій території нашої країни  особливого розквіту досягла мамонтова фауна. Її фоновими видами, окрім мамонта, також були: волохатий носоріг, первісний бізон, широкопалий кінь, песець, заєць-біляк, північний олень,  копитний лемінг та інші  представники тундрового комплексу (Підоплічко, 1938; 1956).

Однак тут локально ще довго мешкали такі теплолюбні лісові та саванні тварини,  як: південний  слон, червоний вовк, леопард, європейський осел, велетенський олень, печерні форми гієни, ведмедя, лева та інші.

В період максимального розвитку зледеніння (16-14 тис. років тому) рівень океану знаходився, приблизно, на 85 м нижче сучасного, а інтенсивність липневої циркуляції атмосфери не відрізнялася від сучасної ситуації в січні. Тому середньорічна температура повітря над поверхнею суші в північній півкулі  була нижча чим зараз на 5,3° С (Борисенков, Пасецкий, 1983). Суворі кліматичні умови в помірній зоні, на думку багатьох дослідників, робили неможливим розвиток навіть самого  примітивного землеробства. Таким чином лише мисливство дозволило вижити древнімлюдям в ті часи. Незважаючи на простоту знаряддя,  полювання було досить ефективним, чому сприяла висока чисельність великих ссавців. Однак, тривалий вплив  песимальних умов, які склалися внаслідок зміни клімату, викликало глобальну перебудову екосистем, що 10-12 тис. років тому назад призвело спочатку до скорочення ареалів. та локального, а потім і повсюдного вимиранню велетенського оленя, первісного бізона, тура й інших  видів (Волох, 1999).

Регулярна повторюваність подібних процесів на великих площах привела також до зниження чисельності і зникнення окремих популяцій європейського дикого осла, широкопалого коня та великих хижаків. На територію сучасної степової зони похолоданням були відтиснені угруповання ссавців тундрово-степового комплексу – заєць-біляк, песець, північний олень  та інші.  Якщо  в палеолітичних стоянках древніх людей, які мешкали в Південній Україні, були знайдені залишки 38 видів крупних ссавців, що відносилися до 8 рядів, то в неолітичних – лише 29 (Woloch, 2007). Найбільші втрати понесла група крупних копитних, хоботних, спеціалізованих печерних хижаків (ведмідь, гієна, лев), а також теплолюбних стенобіонтів (леопард та червоний вовк). Для більшості великих ссавців це стало наслідком взаємодії екологічних умов, що різко змінилися, з неадекватними їм біологічними потребами. Не викликає також сумніву локальна роль древніх мисливців в скороченні чисельності великих ссавців із тривалим дорепродуктивним періодом та низькою плодючістю, таких як мамонт, волохатий носоріг, первісний бізон і інші.

Із 28 видів ссавців, яких у різні роки виявили зоологи на території природного заповідника «Єланецький cтеп», до списку тих, яким потрібен наш захист і охорона, відноситься 17 (60,7%) видів.

За природоохоронним статусом більше всього видів ссавців  (15) занесено до додатків Бернської конвенції (до ІІ – 8, до ІІІ – 7),  дещо менше (10) – до Червоної книги України (2009). Серед останніх найвищий статус (зникаючий) має 1 вид (тхір степовий), дещо нижчий (рідкісний) – 1 (вечірниця мала), ще нижчий (вразливий) – 5 видів. Інші ссавці відносяться до категорії «неоціненний вид» або «недостатньо відомий вид». Ссавці,  які відносяться до 24 родів, 10 родин та 6 рядів. Це свідчить про певну цінність угідь заповідника з точки зору збереження такого значного, як для України, різноманіття тварин  зазначеного класу.

Список орнітофауни заповідника нараховує 137 видів 14 рядів, який наведено за працею К.О.Редінова (2006) з уточненнями. Птахи заповідника розподілені по рядах наступним чином: Ciconiiformes – 4, Anseriformes — 5, Falconiformes — 21, Galliformes -3, Gruiformes — 6, Charadriiformes — 10, Columbiformes — 5, Cuculiformes — 1, Strigiformes — 4, Apodiformes — 1, Coraciiformes — 2, Upupiformes — 1, Piciformes — 2 та Passeriformes – 72 видів. Систематику подано за працею Г.В.Фесенка та А.А.Бокотея (2007).

На водоймі, що утворилась в балці Роза, закріпились окремі лімнофільні види, але чисельність їх є низькою. Формування орнітофауни водойми ще не завершилось. Наприклад, тут досі не знайдено на гніздуванні лиску, очеретянку ставкову (Acrocephallus scirpaceus) та інші звичайні в регіоні види.

Найближчим часом слід очікувати незначних змін в гніздовій орнітофауні, викликаних сукцесіями рослинності і утворенням водно-болотяних екосистем; та пов’язаних з пульсаціями меж ареалів і флуктуаціями чисельності, що, характерно для птахів. Проблема заростання степових ділянок деревно-чагарниковою рослинністю, є більше ботанічною, ніж орнітологічною.

                                                                                                                                                                                        Таблиця 2. Кількість видів тварин

Серед плазунів домінує прудка ящірка, місцями досягаючи досить великої щільності. Слід відмітити велику чисельність полоза сарматського, який зустрічається майже по всіх ділянках заповідника, але найбільшу перевагу надає досить стрімким, місцями кам’янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок. Також він відмічається в господарських ділянка безпосередньо в будинку служби державної охорони.

Іхтіофауна водойм території заповідника дуже збіднена. В невеликих водоймах в балці Роза відмічений карась сріблястий (Carasius gibelio). Чисельність цього виду незначна.

Ентомофауна заповідника обліковує 299 видів. Вони представлені 75 родинами з 11 рядів. Слід зазначити, що домінуюче положення за ступенем вивченості займають Лускокрилі.

Види тварин, що занесені до Червоної книги України, регіональних (обласних) „червоних” списків, додатків міжнародних конвенцій, Європейського Червоного списку видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі