Бугай Леся Володимирівна
Територія Урнаїни, що носить назву Степової зони — це суто географічне визначення, адже степ, як цілісна екосистема на сьогодні практично знищена. Зміни в природі відбулися під дією людини і ми всі є свідками того. Через людську байдужість на жаль, ці останні клаптики колись величної екосистеми в будь-який момент можуть загинути. Збереження зникаючих степових видів можливе лише за умови повного збереження всіх існуючих степових екосистем, створення навколо них відновлювальних (буферних) зон та відтворення Степу на значній площі орних земель взагалі. Найбільш складною проблемою є вирішення питання власності та цільового призначення земель. Степова екосистема, як найбільш знищена господарською діяльністю людини, має найбільший пріоритет у відтворенні її природного стану. Збільшується кількість зникаючих видів рослин і тварин, зменшуються площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, лісів. Все це відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів, осушення або обводнення територій, будівництва тощо. Сучасна степова рослинність України потребує невідкладної охорони, так як невеликі ділянки степів, що залишились нерозораними, є останніми резерватами надзвичайно багатої в недалекому минулому степової флори.
Першочерговим заходом з охорони ковилових степів є інвентаризація всіх уцілілих ділянок, на яких зростають угруповання даного роду. Питання оцінки флористичної різноманітності окремих складових рослинного покриву до недавнього часу у вітчизняній літературі практично не розглядалися. Від цілинних степів залишилися окремі ділянки на незручних для розорювання місцях, уздовж доріг. Найповніше уявлення про степи дають ділянки, оголошені заповідними. Ділянки, що не відносяться до природно-заповідного фонду (ПЗФ), але населені степовими видами флори та фауни, зазвичай не позначаються в офіційних документах як степ. Отже, якщо степу юридично не існує, то на державному рівні ніхто його не захищає.
Одним із степових резерватів, де зберігається цілинний степ, являється Природний заповідник «Єланецький степ», одним із Правобережних степів України. Він створений відповідно до Указу Президента України від 17 липня 1996 року № 575/96 «Про створення природного заповідника «Єланецький степ» з метою збереження в природному стані ландшафтів степової зони Правобережної України з типовими та унікальними природними комплексами, що мають важливе природоохоронне, естетичне та наукове значення[2,3]. Природна рослинність заповідника багата та різноманітна і в основному представлена різними варіантами справжніх степів та їх кам’янистими різновидами. Крім того, тут присутні й лучно – степові, лучні, лучно-болотні та оригінальні чагарниково — деревні комплекси. Він відображає ще одну важливу тенденцію в державному природоохоронному русі – прагнення зберегти залишки природних українських степів і знайти шляхи відновлення порушених степових екосистем. Про це свідчить і постанова Кабінету міністрів України за № 439 від 12 травня 1997 р. «Про концепцію збереження біологічного різноманіття України», де лучним та степовим ландшафтам приділяється окрема увага.
Основною рисою, яка надає особливої характеристики рослинному покриву заповідника за геоботанічним районуванням, є його пограничне розташування та перехідний характер від степів справжніх, барвистих, багато різнотравних до сухих, південних, бідно-різнотравних типчаково-ковилових. Риси справжніх степів дещо переважають у рослинному покриві заповідника, а деякі ознаки сухого південного степу підсилені тут тривалим і надмірним впливом антропогенних факторів. Природний заповідник, як еталон ландшафтів певної природної зони, потребує представлення у своєму складі всіх типових ландшафтів місцевості, не лише степових балок, але й степових річок, що тут протікають. Однією з найближчих до території заповідника є р. Громоклія та Гнилий Єланець, що зберігають поки що не знищений природний ландшафт степових річок – місце мешкання багатьох рідкісних видів тварин. Найбільш цінні частини заплав долин степових річок потребують як найскорішого заповідання та включення до території ПЗ «Єланецький степ».
В Україні є великі природні ресурси цінних видів рослин та тварин. Одним із важливих завдань, що стоять перед сучасним людством, є вирішення питань охорони біологічного різноманіття, в тому числі й природного середовища взагалі. Дослідження та збереження біоти є важливою світовою проблемою. За часи створення заповідника основна увага при визначенні завдань, щодо вивчення особливостей видів флори та фауни, оцінка її змін пов’язана із виконанням національного законодавства України (насамперед, Закону «Про Червону книгу України») та чинних для України міжнародних зобов’язань щодо збереження рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин. Особливій охороні підлягають рідкісні види рослин і такі, що перебувають під загрозою зникнення.
Вони заносяться до Червоної книги України, а ті з видів рослин, які не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними або такими, що перебувають під загрозою зникнення на території України, можуть заноситися до Переліку видів рослин, що підлягають особливій охороні на цих територіях.
Природний заповідник є постійним користувачем земельної ділянки площею1675,7га. Така площа є недостатньою для репрезентування значної частини природних комплексів Правобережного Степу, а також для забезпечення збереження генофонду видів, що в ньому охороняються. При цьому в Миколаївській області зовсім відсутні території з високим заповідним статусом (заповідники), які б представляли природні комплекси Середньостепової підзони. На сьогодні знайдені ділянки цілинного степу яких є можливість врятувати від втручання людини за рахунок включення їх до складу території ПЗ «Єланецький степ» — це заказник «Михайлівський степ». З метою збереження еталонних природних комплексів Правобережного степу України Кабінет Міністрів України прийняв позитивне рішення щодо розширення території природного заповідника «Єланецький степ», схваливши відповідний проект Указу Президента України.
Проектом Указу пропонується включити до складу природного заповідника «Єланецький степ» 1334,95 гектара земель заказника «Михайлівський степ», які надаються природному заповіднику в постійне користування, а саме: 1297,48 гектара земель державної власності (запас) у Новоодеському районі та 37,47 гектара земель державної власності (запас) у Вознесенському районі Миколаївської області.
На виконання Указу Президента України від 01.12.2008 №1129/2008 «Про розширення межі та території національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів» протягом 2008-2012 років[8]. Проведено роботу щодо погодження розширення території природного заповідника «Єланецький степ» на 1334,95га в межах Новоодеського та Вознесенського районів Миколаївської області . Це одна з найбільших ділянок із типовою степовою рослинністю, яка добре зберіглася у Правобережній Україні.
Територія заказника являє собою цілісну систему балок (Велика Дівчина та Кемлича) на лівобережній частині водозбору р. Південний Буг в межах території Михайлівської сільської ради Новоодеського району .
Рослинність тут представлена формаціями ковил Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.), волосистої (Stipa capillata. L.), шорсткої (S. asperella Klokov et Ossycznjuk), Граффа (S. grafianaSteven), та дуже рідкісними для Правобережної України угрупованнями ковили української (S. ucrainica P. Smirn.), з субдомінуванням катрану татарського. Перераховані вище угруповання занесені до Зеленої книги України[6]. Усіх домінантів даних формацій занесено до Червоної книги.
За дослідженнями території у межах степового масиву знаходяться понад 5% світової популяції ерегмоне головчастої (Eregmone cephalotes), одне з найбільших у Північно –Західному Причорномор’ї ядер ареалу астрагалу шерстистоквіткового (Astragalus dasyanthus Pall.), а також популяції гвоздики лацетної ( Dianthus lanceolatus Stev. ex Reichenb ) та льону Біберштейна (Linaria biebersteinii Besser.) — всі ці види занесені до Світової червоної книги.
Також тут зростають: дрік скіфський (Genista scythica Pacz.), карагана скіфська (Caragana scythica (Kom.) Pojark), тюльпан бузький (Tulipa hypanica Klokov et Zoz), шафран сітчастий (Crocus reticulatus Steven ex Adams), сон чорніючий (Pulsatilla nigricans), рястка Буше (Ornithogalum boucheanum), зіновать гранітна (Chamaecytisus graniticus), голонасінник одеський(Gymnospermium odessanum) які занесені до Червоної книгиУкраїни[9].
На території заказника нараховується 13 регіонально рідкісних видів, серед яких півники солонолюбиві (Iris halophila Pall.), ломиніс цілолистий (Clematis integrifolia L.),та інші.
Також тут відзначено види рослин, які не є рідкісними, але важливими для збереження природного біорізноманіття.
Фауністичні комплекси ландшафтного заказника “Михайлівській степ” є типовими для ділянок із природною степовою рослинністю, що збереглися та теренах південної частини Правобережного степу України. Серед видів, які перебувають під охороною держави, відзначені: дибка степова ( Saga pedo (Pallas, 1771)), красотіл пахучий (Calosoma sycophanta (Linnaeus, 1758)), махаон (Papilio machaon (Linnaeus, 1758)), поліксена (Zerynthia polyxena), бражник Прозерпіна (Pproserpinus proserpina), бражник південний молочайний (Hyles nicaea), сколія-гіган (Scolia maculata (Drury, 1773)), ляра анафемська (Larra anathema), ксилокопа звичайна (Xelocopa valga), джміль глинистий (Bombus argillaceus).
З хребетних тварин відзначено земневодні: Ропуха зелена (Bufo viridis (Laurenti, 1768)), плазуни: ящірка прудка (Lacerta agilis Linnaeus, 1758), вуж водяний (Natrix tessellata (Laurenti, 1768)), вуж звичайний (Natrix natrix (Linnaeus, 1758)), Усі ці види амфібій і рептілій окрім Natrix natrix L,занесено до списків Бернської конвенції та до Червоної книги України[10]. З ссавців, занесених до Червоної книги України на території заказника відзначено тхора степового (Mustela eversamnni)[10].
За своєю високою природоохоронною цінністю територія заказника відповідає статусу природного заповідника. Для оптимізації управління територією заказника його необхідно включити до складу природного заповідника «Єланецький степ» з обов’язковим вилученням з господарського використання. Відповідно до цього заповідником в цьому році проводяться відповідні заходи.
Залишки степових екосистем є найбільш дефіцитними природними комплексами, які мають охоронятись впершу чергу.
Збереження зникаючих степових видів можливе лише за умови повного збереження всіх існуючих степових екосистем, створення навколо них відновлювальних (буферних) зон та відтворення Степу на значній площі орних земель взагалі.
Список використаних джерел: 1. Бауэр Л., Вайничке Х. Забота о ландшафте и охрана природы: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1971. – 264 с. 2. Деркач О., Таращук С. Про необхідність створення природного заповідника «Єланецький» // Ойкумена. – 1994. — № 1-2. – С. 112-116. 3. Дідух Я.П., Ткаченко B.C., Плюта П.Г., Коротченко І.А., ФіцайлоТ.В. Порівняльна оцінка фіторізноманітності заповідних степових екосистем України з метою оптимізації режимів їх охорони. – Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. – Київ, 1998. 4.В.М.Остапко, А.В. Бойко., С.Л. Мосякин: Сосудистые растения юго-востока Украины. – Донецк: Изд-во «Ноулидж», 2010. – 247с 5. Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища”.6. Закон України „Про природно-заповідний фонд України”. 6.Зелена книга України /Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Національна академія наук України, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного/. – К.: Альтерпрес, 2009. 7. Семёнова-Тян-Шанская A.M. Охрана степной растительности //Вопросы охраны ботанических объектов. (Под ред. А.М.Семёновой-Тян-Шанской). — Л.: Наука, 1971. — С. 29-35. 8.Указу Президента України від 01.12.2008 №1129/2008 «Про розширення межі та території національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів». 9.Червона книга України . Рослинний світ. – К.: Укр. Енциклопедія , 1996р.10. Червона книга України . Тваринний світ. – К.: Укр. Енциклопедія , 1996р