Тваринний світ

Територія, на якій було створено природний заповідник «Єланецький cтеп», зазнала значного антропогенного впливу у ХХ ст. Його наслідком стали трансформація степової біоти в агроценози, забруднення значних площ пестицидами та продуктами розкладу мінеральних добрив, створення мережі зрошувальних каналів, ставків та лісосмуг, які за порівняно короткий час невпізнанно змінили колишній посушливий степ. Все це у значній мірі вплинуло на тваринний світ регіону. Окрім того, у Миколаївській області і у сусідніх районах було проведено ряд заходів з реакліматизації та акліматизації мисливських звірів (дикий кабан, бабак, дикий кріль, ондатра, єнотоподібний собака, благородний олень, фазан та інші).

У древні часи, починаючи з плейстоцену, фауна півдня України, де зараз знаходиться територія природного заповідника «Єланецький степ», мала майже африканський вигляд з великою кількістю видів антилоп, газелей, коней, оленів та інших великих ссавців. Але упродовж європейського вюрму (70-60 тис. років тому),  для якого було характерним загальне похолодання клімату, на всій території нашої країни  особливого розквіту досягла мамонтова фауна. Її фоновими видами, окрім мамонта, також були: волохатий носоріг, первісний бізон, широкопалий кінь, песець, заєць-біляк, північний олень,  копитний лемінг та інші  представники тундрового комплексу (Підоплічко, 1938; 1956).

Однак тут локально ще довго мешкали такі теплолюбні лісові та саванні тварини,  як: південний  слон, червоний вовк, леопард, європейський осел, велетенський олень, печерні форми гієни, ведмедя, лева та інші.

В період максимального розвитку зледеніння (16-14 тис. років тому) рівень океану знаходився, приблизно, на 85 м нижче сучасного, а інтенсивність липневої циркуляції атмосфери не відрізнялася від сучасної ситуації в січні. Тому середньорічна температура повітря над поверхнею суші в північній півкулі  була нижча чим зараз на 5,3° С (Борисенков, Пасецкий, 1983). Суворі кліматичні умови в помірній зоні, на думку багатьох дослідників, робили неможливим розвиток навіть самого  примітивного землеробства. Таким чином лише мисливство дозволило вижити древнімлюдям в ті часи. Незважаючи на простоту знаряддя,  полювання було досить ефективним, чому сприяла висока чисельність великих ссавців. Однак, тривалий вплив  песимальних умов, які склалися внаслідок зміни клімату, викликало глобальну перебудову екосистем, що 10-12 тис. років тому назад призвело спочатку до скорочення ареалів. та локального, а потім і повсюдного вимиранню велетенського оленя, первісного бізона, тура й інших  видів (Волох, 1999).

Регулярна повторюваність подібних процесів на великих площах привела також до зниження чисельності і зникнення окремих популяцій європейського дикого осла, широкопалого коня та великих хижаків. На територію сучасної степової зони похолоданням були відтиснені угруповання ссавців тундрово-степового комплексу – заєць-біляк, песець, північний олень  та інші.  Якщо  в палеолітичних стоянках древніх людей, які мешкали в Південній Україні, були знайдені залишки 38 видів крупних ссавців, що відносилися до 8 рядів, то в неолітичних – лише 29 (Woloch, 2007). Найбільші втрати понесла група крупних копитних, хоботних, спеціалізованих печерних хижаків (ведмідь, гієна, лев), а також теплолюбних стенобіонтів (леопард та червоний вовк). Для більшості великих ссавців це стало наслідком взаємодії екологічних умов, що різко змінилися, з неадекватними їм біологічними потребами. Не викликає також сумніву локальна роль древніх мисливців в скороченні чисельності великих ссавців із тривалим дорепродуктивним періодом та низькою плодючістю, таких як мамонт, волохатий носоріг, первісний бізон і інші.

Із 28 видів ссавців, яких у різні роки виявили зоологи на території природного заповідника «Єланецький cтеп», до списку тих, яким потрібен наш захист і охорона, відноситься 17 (60,7%) видів.

За природоохоронним статусом більше всього видів ссавців  (15) занесено до додатків Бернської конвенції (до ІІ – 8, до ІІІ – 7),  дещо менше (10) – до Червоної книги України (2009). Серед останніх найвищий статус (зникаючий) має 1 вид (тхір степовий), дещо нижчий (рідкісний) – 1 (вечірниця мала), ще нижчий (вразливий) – 5 видів. Інші ссавці відносяться до категорії «неоціненний вид» або «недостатньо відомий вид». Ссавці,  які відносяться до 24 родів, 10 родин та 6 рядів. Це свідчить про певну цінність угідь заповідника з точки зору збереження такого значного, як для України, різноманіття тварин  зазначеного класу.

Список орнітофауни заповідника нараховує 137 видів 14 рядів, який наведено за працею К.О.Редінова (2006) з уточненнями. Птахи заповідника розподілені по рядах наступним чином: Ciconiiformes – 4, Anseriformes — 5, Falconiformes — 21, Galliformes -3, Gruiformes — 6, Charadriiformes — 10, Columbiformes — 5, Cuculiformes — 1, Strigiformes — 4, Apodiformes — 1, Coraciiformes — 2, Upupiformes — 1, Piciformes — 2 та Passeriformes – 72 видів. Систематику подано за працею Г.В.Фесенка та А.А.Бокотея (2007).

На водоймі, що утворилась в балці Роза, закріпились окремі лімнофільні види, але чисельність їх є низькою. Формування орнітофауни водойми ще не завершилось. Наприклад, тут досі не знайдено на гніздуванні лиску, очеретянку ставкову (Acrocephallus scirpaceus) та інші звичайні в регіоні види.

Найближчим часом слід очікувати незначних змін в гніздовій орнітофауні, викликаних сукцесіями рослинності і утворенням водно-болотяних екосистем; та пов’язаних з пульсаціями меж ареалів і флуктуаціями чисельності, що, характерно для птахів. Проблема заростання степових ділянок деревно-чагарниковою рослинністю, є більше ботанічною, ніж орнітологічною.

                                                                                                                                                                                        Таблиця 2. Кількість видів тварин

Систематична
група тварин

Кількість видів

Хребетні Тварини

Ссавці

28

Комахоїдні (Eulipotyphla)

2

Кажани (Chiroptera)

6

Зайцеподібні (Lagomorpha)

1

Гризуни (Rodentia)

8

Хижі (Carnivora)

8

Парнокопитні (Artiodactyla)

3

Птахи

137

Плазуни

6

Земноводні

5

Круглороті та риби

1

Разом хребетних

177

КОМАХИ, в тому числі:

299

Щетинохвістки

1

Бабки

24

Таргани

2

Терміти

1

Богомоли

1

Прямокрилі

18

Напівтвердокрилі

21

Жорсткокрилі

53

Сітчастокрилі

2

Лускокрилі

166

Перетинчастокрилі

10

Серед земноводних домінує ропуха зелена, що є звичайним явищем для півдня України. В водотоках балок заповідника була відмічена кумка червоночерева. Вперше для заповідника у 2015 році відмічається квакша звичайна.

Серед плазунів домінує прудка ящірка, місцями досягаючи досить великої щільності. Слід відмітити велику чисельність полоза сарматського, який зустрічається майже по всіх ділянках заповідника, але найбільшу перевагу надає досить стрімким, місцями кам’янистим і не дуже зарослим чагарниками схилам балок. Також він відмічається в господарських ділянка безпосередньо в будинку служби державної охорони.

Іхтіофауна водойм території заповідника дуже збіднена. В невеликих водоймах в балці Роза відмічений карась сріблястий (Carasius gibelio). Чисельність цього виду незначна.

Ентомофауна заповідника обліковує 299 видів. Вони представлені 75 родинами з 11 рядів. Слід зазначити, що домінуюче положення за ступенем вивченості займають Лускокрилі.

Види тварин, що занесені до Червоної книги України, регіональних (обласних) „червоних” списків, додатків міжнародних конвенцій, Європейського Червоного списку видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі

Група, вид

Червона книга
України, категорія

Регіональ-нийчерво-ний” список

Бернська конвенція, додаток

Боннська
конвенція, додаток

СІТЕС,

додаток

Європ. Червоний список,
категорія*

Латинська

назва

Українська назва

1

2

3

4

5

6

7

8

Ряд Комахоїдні (Insectivora), родина Землерийкові (Soricidae)

Crocidura suaveolens
Pallas 1811

Білозубка мала

ІІІ

Ряд Рукокрилі (Chiroptera), родина Гладконосі кажани (Vespertilionidea)

Nyctalus leisleri Kuhl 1817

Вечірниця мала

Рідкісний

ІІ

ІІ

Nyctalus noctula Schreber 1774

Вечірниця руда

Вразливий

ІІ

ІІ

Eptesicus serotinus (Schreber 1774)

Кажан пізній

Вразливий

ІІ

ІІ

Pipistrellus pipistrellus Schreber 1774

Нетопир звичайний

Вразливий

ІІІ

ІІ

Pipistrellus nathusii Keyserling et
Blasius 1839

Нетопир лісовий

Вразливий

ІІ

ІІ

Pipistrellus kuhlii Kuhl 1817

Нетопир середземно-морський

Вразливий

ІІ

ІІ

Ряд Зайцеподібні (Lagomorpha), родина Зайцеві (Leporidae)

Lepus europaeus Pallas, 1778

Заєць сірий

ІІІ

Ряд Хижі (Carnivora),
родина Собачі
(Canidae)

Canis lupus
Linnaeus 1758

Вовк

ІІ

ІІ

V

Ряд Хижі (Carnivora),
родина
Куницеві (Mustelidae)

Lutra lutra Linnaeus 1758

Видра

Неоцінений

ІІ

І

V

Meles meles Linnaeus 1758

Борсук звичайний

ІІІ

Mustela nivalis Linnaeus 1758

Ласка звичайна

ІІІ

Mustela eversmanni Lesson, 1827

Тхір степовий

Зникаючий

ІІ

Martes foina Erxleben 1777

Куниця кам’яна

ІІІ

Ряд Гризуни (Rodentia), родина Білячі
(Sciuridae)

Spermophilus odessanus (Nordmann, 1842)

Ховрах подільський (одеський)

Неоцінений

Ряд Гризуни (Rodentia), родина Хом`якові (Cricetidae)

Cricetulus migratorius Pallas, 1773

Хом’ячок сірий

Недостатньо відомий

Ряд Парнокопитні, родина Оленячі (Сervidae)

Capreolus capreolus Linnaeus 1758

Козуля європейська

ІІІ

Всього:

10

15

6

2

2

Наукові дослідження на території природного заповідника «Єланецький степ» здійснюються співробітниками наукового відділу, науковцями інституту куратора – Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України з залученням науковців Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара Херсонського державного університету, НПП «Бузький Гард», РЛП «Тілігульський», Миколаївського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді за Програмою Літопису природи ПЗЄС.

Довгий час відомості щодо рослинного покриву околиць заповідника обмежувалися фрагментарними зборами та відомостями, зокрема, вказівки окремих видів знаходимо у І.З. Рябкова (за Пачоським, 2008), Й. К. Пачоського (1914, 2008; KHEM), Л.І. Крицької (KW) тощо.

Подальші дослідження пов’язані зі створенням в 1984 р. ландшафтного заказника місцевого значення «Єланецький» (976 га). Після обстеження природних угідь цього мальовничого куточка області науковцями біосферного заповідника «Асканія-Нова» тут було створено зоопарк (Деркач, Таращук, 1994). У 1987 р. вченими Інституту ботаніки АН УРСР запропоновано створити на землях заказника державний заповідник. Значних зусиль до реалізації цього задуму доклали миколаївський та київський екологи О.М. Деркач та С.В. Таращук. Першу комплексну характеристику рослинного покриву заповідника наводить О.В. Костильов (1987).

В.С. Ткаченко започатковує проведення фітоценотичного моніторингу рослинності заповідника на основі геоботанічного картографування. Ним зафіксований вихідний стан рослинності заповідника (Ткаченко, Сиротенко, 1999) та проведена його синфітоіндикаційна оцінка (Ткаченко, Острівна, 2006). На основі повторного картографування встановлено зміни структури рослинності та ектопічних характеристик заповідника «Єланецький степ» в першому десятилітті його існування (Ткаченко, 2009а, 2009б).

Дослідженнями раритетного компоненту флори та інвентаризацією флори заповідника займався О. М. Деркач (1994, Літопис природи…, 2001). Також ним і В.С. Ткаченком досліджувались питання організації території заповідника, його роль в екологічній мережі регіону, а останнім часом розв’язання проблем розширення території заповідника (Деркач, 2005, 2011, Проект організації…, 1998). Питаннями ролі заповідника в екологічній мережі Миколаївщини переймалась Г. В. Коломієць (2004). Останнім часом інвентаризацію флори судинних рослин та її раритетного компоненту продовжувала С.М. Воронова з Національного науково-природничого музею України (Воронова, 2004, 2006, 2005-2007, 2008, Воронова, Крицька, Новосад, 2004). Фахівцями Херсонського державного університету проводиться дослідження бріофлори – М.Ф. Бойко (2009) та ліхенобіоти – Т.О. Бойко (2008а,б; 2009а,б) заповідника і, також, раритетного фіторізноманіття (Мойсієнко та ін., 2005).

У 1990 р. сесія Миколаївської облради народних депутатів прийняла рішення про резервування в Єланецькому та Новоодеському районах території площею близько 2000 га для створення державного заповідника, що було реалізовано у 1996 р.

Зусиллями наукового відділу заповіднику створена та постійно поновлюється база даних, щодо ботанічної складової заповідника.