Про заповідник

При слові «степ» багато хто уявляє похмурі безкраї простори з жовтою травою, монотонними вітрами, ярами та пагорбами. Це оманливе враження. У степу є особлива краса, треба тільки придивитися й побачити її.

У Т.Г.Шевченка, М.В.Гоголя, М.А.Шолохова є прекрасні описи степових просторів.  Вони наповнені любов’ю до рідного краю, замальовками безкрайніх просторів в різні пори року.

Особливо гарний степ в момент сходу сонця. Повільно відступають сутінки, повітря прохолодне і свіже, птахи ще не почали привітальних пісень на честь пробудження природи. Вітер причаївся в траві. Настає хвилина перед світанком, коли природа на мить завмирає.

Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого цвітіння степового різнотрав’я Єланецького степу, починаючи з ранньої весни і до пізньої осені степ змінює свої кольори. З настанням теплих весняних днів першими з’являються досить великі, до 7 см в діаметрі, бузково-рожеві квіти брандушки різнокольорової та червоний тюльпан бузький, ще не менш привабливий червонокнижний вид – це  шафранчики сітчасті. Це рідкісні червонокнижні види, які тепер зрідка можна зустріти на Миколаївщині, але найбільша їх популяція знаходитьсяв заповіднику «Єланецький степ». Весна в степу проявляється і в квітуванні сону чорніючого, а пізніше – в травні – з’являються великі золотаві квіти горицвіту весняного. Ця рослина утворює в заповіднику яскраві килими. Коли квітує зіновать гранітна, в степу переважає інший відтінок жовтого кольору. В кінці травня різнобарвний степ прикрашає квітування ломинісу цілолистого, анемони лісової, півників понтичних, півників солонолюбивих. Кольорова гама степу постійно доповнюється і одночасно змінюється. А який же степ без шавлій? На початку літа степ розквітає синіми барвами – квітують шавлії лучна та поникла. В найбільшій мірі в заповідниковій цілині аспект утворює ковила волосиста, в народі її називають тирсою.

Неповторної краси надають степу шовкові остюки ковили Лессінга, ковили найкрасивішої та ковили української. Де ще можна побачити сріблясті хвилі ковили – лише на незайманих куточках. «Де плуг пройшов – там тирса не росте, Де зорано – там не гніздиться стрепет» — писав славетний український поет М.Т. Рильський, який  був вражений красою цієї перлини.

«Треба на Землі
Хоч клаптики маленькі зберегти,
Де міг би стрепет звить собі кубло
І де б могла рости срібляста тирса.
Не тільки для ботаніків потрібні
Та для зоологів такі кутки…»

Влітку квітує і залізняк колючий – своєрідна степова рослина.  Під осінь вона набуває кулястої форми – такі рослини називають «перекоти-поле». Рослини перекочуються вітром по степу і переносять своє насіння. Рослин такої форми чимало у степу.

Влітку степ також постійно змінює своє обличчя. Білими барвами прикрашає степ гадючник звичайний з густими волотевидними суцвіттями, рясно квітує королиця звичайна, кошики якої дуже схожі на кошики ромашки. Серед гарних рослин степу слід відмітити різновиди астрагалів, синяк червоний з червоними квітами у вузькому суцвітті, дельфіній клиновидний з яскраво-синіми квітами. Не можна охопити в цій розповіді всі види рослин, яких в заповіднику «Єланецький степ» нараховується близько 680 рослин. Серед них 317 видів степових,  131 лучних, лучно-степових, лучно-лісових та лучно-болотних нараховується 232 види.

Постійно змінюється, розвивається рослинний світ заповідника. На території заповідника  виявлено 26 видів рослин занесених до Червоної книги України. Це 5 видів ковили – українська, Лессінга, найкрасивіша, вузьколиста і волосиста. На сторінки Червоної книги потрапили і такі гарно квітучі види, як брандушка різнокольорова, шафранчик сітчастий, рястка Буше, шоломниця весняна, сон чорніючий, тюльпан Бузький та Шренка, півники понтичні та солонолюбиві, астрагали шерстистоквітковий, понтійський, одеський, Геннінга, зіновать гранітна, горицвіт весняний, карагана скіфська.

До створення заповідника, коли степ випасався, в рослинному покриві «Єланецького степу» переважали угруповання типчаку, осоки низької, карагани скіфської. Пізніше в заповідному степу рослинність набуває іншого характеру, вказані угруповання починають відігравати другорядну роль, а збільшується площа ценозів з домінуванням кореневищних злаків – стоколосу безостого,  пирію повзучого, тонконогу вузьколистого із співдомінуванням степових видів: злаків та різнотрав’я; трапляються ділянки з переважанням осоки ранньої. В сучасному покриві найпоширенішими є угруповання стоколосу безостого. Велику площу займають чагарникові степи. Серед них переважають угруповання зіноваті гранітної. В знижених місцях, де грунт більш зволожений, розвиваються справжні луки з переважанням костриці лучної та китника лучного. В днищах балок знаходяться болотисті осокові луки та болота. На ділянках із засоленими ґрунтами подекуди домінує костриця східна.

В тваринному світі «Єланецького степу» мало великих тварин, що пов’язано з незначними розмірами ділянки. Заходять у заповідник козулі, дикі свині, специфічних степових копитних тут немає. Одним із своєрідних степових видів є бізон американський, який був завезений в заповідник з Асканії Нової. Тварини  що занесені  до Червоної книги України знаходять тут притулок – це  полоз Палассів та полоз сарматський, тхір степовий, лисиці. Можна побачити в степу сліпака звичайного.

Небо на сході світлішає. Притихлий вітерець спрямовується вгору, пригинаючи до землі траву і рідкі кущики. Ось несміливо пискнула якась пташина. Через секунду – інша, третя, пташиний хор стає багатоголосим.

Численні в степу птахи. Їх налічується близько 137, з них 25 види  занесені до Червоної книги України – журавель сірий та журавель степовий, лунь лучний та лунь польовий, лелека чорний, орел-карлик, канюк степовий, орлан білохвіст, сорокопуд сірий, змієїд, балобан, підорлик малий, тощо. Також територія заповідника багата на різновид комах з них багато є рідкісними.

Природний заповідник, як еталон ландшафтів певної природної зони, потребує представлення у своєму складі всіх типових ландшафтів місцевості, не лише степових балок, але й степових річок, що тут протікають. Однією з найближчих до території заповідника є р. Громоклія та Гнилий Єланець, що зберігають поки що не знищений природний ландшафт степових річок – місце мешкання багатьох рідкісних видів тварин. Найбільш цінні частини заплав долин степових річок потребують якнайскорішого заповідання та включення до території ПЗ «Єланецький степ».

Степ — таємничий і буденний. Ми, жителі степового району України, настільки до нього звикли, що часто не помічаємо, який він дивний, схожий на безкрає зелене море. А були ж часи, коли українці шанували степ, називали його батьком, такий він щедрий і дужий.