Комплексна програма заходів з екологічної освіти та виховання підростаючого покоління на 2012-2017 роки в Миколаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів №29

Стеження за дотриманням правил пожежної безпеки, охорони праці та санітарних правил; проведення пропагандистської природохоронної роботи серед населення. Проведення профілактичних бесід з фермерами, землі яких межують із територією заповідника щодо недопущення використання гербіцидів та пестицидів, палу бурянів, решток сільгоспкультур тощо.

 

Актуальність питань екологічної освіти і виховання визначається конституційним правом кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля, правом вільного доступу до інформації про стан довкілля, правом на її поширення (ст.50), правом на освіту (ст.53) та обов’язками кожного не заподіювати шкоду природі (ст.66).

Не дивлячись на соціально-економічні кризові явища, екологічні проблеми, що склалися на Миколаївщині, як і в усій Україні, нинішній рівень екологічної культури дорослого населення, молоді і дітей залишається ще недостатнім.

Це вимагає від колективів навчальних закладів спільно з природоохоронними органами значних зусиль, спрямованих на створення та забезпечення протягом усього життя особистості умов становлення й розвитку екологічної культури як форми регуляції взаємодії людини з природою.

Польовий виїзд

Відповідно до Конституції України, Законів України “Про освіту ”, ”Про загальну середню освіту ”, ”Про позашкільну освіту ”, діючих нормативних документів та з метою відродження традицій шанобливого ставлення до природи, споконвічно притаманних українському народові, які набули нового звучання і значення у світлі сучасного освітнього процесу, екологічної ситуації, передбачено вжити заходів, спрямованих на істотне поліпшення екологічної освіти та виховання підростаючого покоління в Миколаївській ЗОШ І-ІІІ ступенів №29, а саме:

1. Забезпечити відповідно до вимог Законів України “Про загальну середню освіту ”, ”Про позашкільну освіту ”, належний рівень навчання і отримання учнями та вихованцями навчальних закладів глибоких знань про навколишнє середовище, формування у них екологічної культури, озброєння їх досвідом розв’язання екологічних проблем. Тому в процесі викладання різних предметів необхідно впроваджувати елементи екологічної та медико-екологічної освіти:

— трудове навчання – виготовлення штучних гніздівель та годівниць для птахів, вирощування та збір лікарських рослин;

— фізичне виховання – бесіди про шкідливі звички та користь фізичних вправ для здоров’я;

— біологія – вплив екологічних факторів на живі організми, особливості екології тварин і рослин, вплив людини на природу;

— хімія – вплив хімічних речовин на оточуюче середовище, хімічні методи боротьби з забрудненням навколишнього середовища, безвідходні технології, переробка втор сировини, задачі, які несуть екологічний зміст;

— фізика – вплив фізичних факторів на навколишнє середовище, радіація і живі організми, безвідходні технології, задачі, які несуть екологічний зміст;

— географія – заповідні території, добування корисних копалин і екологічні проблеми, які при цьому виникають, глобальні екологічні проблеми;

— математика – задачі, які несуть екологічний зміст;

— українська мова – вправи, які несуть екологічний зміст;

— іноземна мова, зарубіжна та українська література – тексти, що несуть екологічний зміст;

— образотворче мистецтво – малюнки природи, тварин, рослин, екологічні плакати.

Протягом усього періоду

Директор школи,

учителі-предметники

  1. Включити в річні плани роботи школи, виховні плани класних керівників та плани роботи батьківських зборів і лекторіїв питання про екологічну освіту та виховання екологічної культури підростаючого покоління.

Постійно

Директор школи,

класні керівники.

  1. Організувати в школі систематичне проведення з учнями масових еколого-натуралістичних заходів: конкурсів, вікторин, ранків, вечорів, КВК, лекцій, бесід, зустрічей за круглим столом з працівниками держуправлінь екології та природних ресурсів, активістами місцевих осередків УТОП, виготовлення тематичних стендів, фотомонтажів, альбомів на екологічну, природоохоронну тематику.

Щорічно

Педагог-організатор,

вчитель біології

  1. Дообладнати в школі кабінет природничих наук,зелений клас, метеорологічні майданчики, куточки з охорони природи і забезпечити їх необхідним навчальним устаткуванням, літературою, унаочненням з питань вивчення стану і шляхів поліпшення стану навколишнього середовища.

Протягом 2012-2017 років

Директор школи,

завгосп,

вчителі біології та географії

  1. Продовжувати роботу по залученню дітей до участі в роботі міської станції юннатів

Протягом усього періоду

ЗДВР,

  1. Брати участь у районних, обласних зборах юних екологів-натуралістів, дослідників — учасників міжнародних та українських наукових програм, любителів зеленої архітектури, юних дослідників і природолюбів

Щорічно

Директор школи,

ЗДВР.

  1. Організувати екологічні експедиційні турпоходи по вивченню місцевої флори і фауни, збереженню природних реліктів, виявленню джерел та місць забруднення навколишнього середовища, інформування про них у відповідні установи, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації.

Постійно

вчителі географії,біології

  1. Активізувати роботу загонів “зелених ” патрулів

Постійно

вчителі географії,біології

.

  1. Проводити щорічно навесні акцію “Посади дерево життя ”, приурочену Всеукраїнському Дню довкілля, а також спрямовану на відновлення зелених насаджень.

Щорічно

(березень-квітень)

Директор школи,

Завгосп,

вчителі географії,біології

  1. Організувати посадку дерев, кущів, впорядкування парку, алей пам’яті біля пам’ятника загиблим воїнам до 9 травня — Дня Перемоги, до 28 жовтня — Дня визволення України від німецько-фашистських загарбників

Щорічно (квітень-травень)

Директор школи,

  1. Проводити еколого-натуралістичну, дослідницьку і природоохоронну роботу учнівської молоді на пришкільних територіях у відповідність з можливостями школи.

Постійно

вчителі географії,біології

  1. Продовжити роботу по створенню куточка бережливого ставлення до хліба

Постійно

Вчителі, класні керівники

  1. Забезпечити участь юннатів у благодійній акції “Здоров’я дітей на здоровій планеті ”.

1 червня 2011-2016 рр

Директор школи

  1. Організувати шкільні конкурси дитячих малюнків “Природа очима дітей ”, „Мій рідний край ” присвячені Дню охорони навколишнього середовища.

Щорічно

ЗДВР

  1. Провести в школі в рамках Всеукраїнського конкурсу “Мій рідний край — моя земля ”:

— місцеві природоохоронні тематичні операції ”Зелена аптека”, ”Пташине містечко ”, ”Дерево»,

Постійно

— еколого-натуралістичні заходи “День зустрічі птахів ”, ”Свято квітів ” ,”Свято врожаю ”, ”День зимуючих птахів”;

Щорічно

(січень, березень, вересень, жовтень)

ЗДВР,вчитель біології.

.

  1. Брати участь у Всеукраїнських науково-освітніх заходах:

— конкурсі “Мій рідний край — моя земля ”;

Постійно

— конкурсі “Парки — легені міст і сіл ”;

Щорічно

— тижні “День довкілля ”, акції “День землі ”;

Щорічно навесні

— акція „День юного натураліста ”

Щорічно у вересні

— інтерактивний природничий конкурс „Колосок;

Щорічно

— тижні біології і екології;

Весь період

  1. В рамках співпраці з Українським товариством охорони птахів та НЕНЦ брати участь Всеукраїнській природоохоронній акції “Птах року ”.

Щорічно

вчителі географії,біології

  1. Створити необхідні умови для змістовного відпочинку, зміцнення здоров’я дітей в канікулярний період, обміну їх досвідом природоохоронної роботи

Червень-серпень

Директор школи,

вчителі географії,біології

  1. Проводити масові еколого-натуралістичні заходи різної тематики:

Екологічні конкурси, вікторини, олімпіади, КВК, лекції, бесіди, брейн-ринги, „Що? Де? Коли?” та інші.

Постійно

20.Поновлювати існуючі та виготовляти нові тематичні стенди, фотомонтажі, альбоми на екологічну тематику.

Постійно

21.Поповнювати новою літературою екологічну бібліотеку при кабінеті природничих наук. Створити бібліотеку електронних посібників в ПК та на цифрових носіях екологічного, біологічного та природоохоронного спрямування при кабінеті інформатики.

Постійно

22.Для проведення практичних природоохоронних та екологічних заходів закупити необхідний інвентар (лопати, граблі, сапки, сокири, секатори, ножівки, цвяхи, молотки, ножиці, пінцети, компаси, рулетки, компаси, палатки, папку для гербарію та інше)

Постійно

Директор школи, завгосп.

23.Постійно брати участь в роботі семінарів і методоб’єднань вчителів природничого циклу.

Постійно.

Учителі природничого циклу.

Екологічна освіта національного природного парку «Прип’ять-Стохід» спрямована наформування світогляду, мислення та поведінки людини в усьому багатоманітті її стосунків з довкіллям. Вона здійснюється  з метою забезпечення підтримки природно-заповідної  справи  в районі  серед різних верств населення і є надзвичайно важливим елементом охорони природи. Проведення еколого-просвітницьких заходів дозволяє ефективно впливати на світогляд людей, використовуючи інформаційний та емоційний вплив. Працівники національного парку розробляють та проводять ряд екологічних уроків, тренінгів, виховних заходів, акцій, виступів екологічних агітбригад, конференцій, конкурсів.

Для цілеспрямованої та результативної еколого–просвітницької роботи національний природний парк «Прип’ять-Стохід» співпрацює із Любешівським відділом освіти та із усіма школами району (37 шкіл), дитячими садочками. Тісна співпраця наведена із Любешівським технічним коледжем. На обласному рівні є співпраця із Волинським еколого-натуралістичним центром, Волинським інститутом післядипломної освіти, з «Клубом зеленого туризму» з районної громадською організацією «Світ навколо нас».

Кожного року на районному рівні проводяться такі заходи:

 

Екологічні акції:

— «Допомога птахам взимку» — поширення знань про зимову орнітофауну НПП «Прип’ять-Стохід», розповсюдження листівок, виготовлення та   розвішування годівничок.

— «Весняні первоцвіти» — збагачення знань про регіонально рідкісні види рослин, що зростають на території парку, включає ряд конкурсів та презентацій про рослини для кращого закріплення теми.

— «Зустрінемо птахів разом!» в ході якої відбувається усний журнал «Птахи – наші друзі», орнітологічний турнір «Як ми знаємо птахів?», конкурс малюнків «Птахи Любешівщини», екскурсії по екосистемах національного природного парку.

— «Чистий ліс – чисте повітря» — проводиться з метою збереження лісів, відбувається прибирання лісових масивів, та поширюється інформація про значення лісів, через проведення уроків, лекцій, бесід, вікторин.

— «Збережемо ялинку» — природоохоронна акція завданням якої показати, що на новорічні свята замість ялинки можна поставити композицію з хвойних гілок.

Екологічні уроки та тренінги

За роки існування національного парку розроблені та проводяться по школах району такі уроки, тренінги:

««Екологія, як наука», «Рідкісні рослини та тварини національного природного парку»,  «Зимова орнітофауна Любешівського району», «Червона книга України, ІІІ видання», «Ліс і його значення в природі», «Ефемероїди, їх різноманітність», «Співіснування людини і природи»,  «Замість ялинки – зимовий букет».

 

 

Масові екологічні заходи:

Конференції

— «Здоров’я дітей — здоров’я нації» —  проходить до всесвітнього дня охорони здоров’я (7 квітня), спільно із районним відділом освіти та працівниками медицини.

— «Спільні дії громадськості у збереженні довкілля» — відбувається з метою залучення учнів та молоді до природоохоронної діяльності, в ході обговорюються екологічні проблеми району, та демонструються презентації та екофільми.

— «Довкілля, здоров’я та суспільство в Україні: що буде далі?» — приуроченна до Дня пам’яті катастрофи на ЧАЕС.

СЕМІНАР

Круглі столи

— «Духовна єдність людини і природи» — сприяє кращому ставленню до об’єктів природи, їх охорони та збереження.

— «Сприяння розвитку еколого-освітньої свідомості молоді» — проводиться із вчителями природничої кафедри в районі та викладачами Любешівському технічного коледжу.

 

Усні журнали

— «Природно-заповідний фонд Волинської області» — використовуючи презентації та фільми поширюється інформація про заповідні об’єкти Волинської області.

— «Земля наш спільний дім» — формує відповідальне ставлення до природи, біорізноманіття, екологічних систем.
Екологічний КВК

— «Лише з добром в природу йдем!» — залучає до активних творчих дій учнів із різних шкіл району.
Інтелектуальні ігри

— Екологічна анкета «Довкілля очима дітей».

— Інтелектуальна гра з екології «Я знаю більше».

— Вікторина  «Як ми знаємо свій рідний край».

— Інтелектуальний конкурс «Найрозумніший природознавець».

 

Конкурси

Конкурс екологічних плакатів «Подумаймо про майбутнє сьогодні!»

Конкурс малюнків «Прип’ять-Стохід запрошує!»

 

Фотовиставка «Гармонія Любешівського краю», яка є пересувною і встановляється на масових районних заходах.

На території національного парку «Прип’ять-Стохід» діє  3 екологічних стежки» де проходять екскурсії для відвідувачів району і області.

— «Забутими стежками Полісся» проходить поблизу с. Сваловичі, маршрут об’єднує лісові масиви, заплави річки Стохід і Прип’ять.
— «Старий парк над Стоход» — знаходиться у парку селища Любешів, протяжністю 1 км.
— «Нас стежина веде вздовж Стоходу», створена у заплаві річки, знайомить відвідувачів із біорізноманіттям водно-болотних угіддь парку.

 

Національним природним парком щоквартально видається газета «Екологічна перспектива».

До екологічних свят по школах та організаціях району розповсюджуються тематичні листівки, брошури, повідомлення.

Двічі за роки створення парку проводилась екологічна експедиція для учнів, які займаються екологічними науковими дослідженнями.

Працівники парку залучають учнів НВК смт. Любешів, ЗОШ І-ІІІ ст.       с. Бихів, до написання наукових робіт, захист яких проходить у Малій академії наук України.

 

Подальший розвиток цивілізації може відбуватися лише в поєднанні з законами природи, при усвідомленні людиною своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції. Перед людством постало дуже нелегке завдання — здійснити кардинальні зміни у своїй свідомості, сформулювати і добровільно прийняти обмеження та заборони, що продиктовані законами розвитку біосфери. Це вимагає, в свою чергу, зміни багатьох стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку. Необхідні фундаментальні зміни в нашій системі цінностей, інститутах і способах життя з врахуванням того, що екологічні, економічні, політичні, соціальні і духовні потреби тісно взаємопов’язані. Тому розвиток сучасної освіти покликаний виконувати інтегровані функції. У зв’язку з цим у багатьох країнах відбувається реформа системи освіти. Ця реформа неминуча, вимушена й природна. Пов’язано це передусім із тими завданнями, що відображені в матеріалах «Порядок денний на XXI століття» конференції Ріо-92: забезпечення розуміння питань екології дітьми і молоддю.

Майже у всіх країнах ще наприкінці 80-х — початку 90-х років на рівні законів було прийнято Національні стратегії екологічної освіти, які розглядаються як беззупинний процес, що включає в себе всі професійні і вікові групи населення. Для України важливим документом у цьому напрямі є Постанова Верховної Ради від 5 березня 1998 року про створення системи екологічної освіти і виховання, що є важливим пріоритетом державної політики в галузі охорони природи, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Необхідність формування екологічної культури як складовий компоненту гармонійно розвиненої особистості висвітлено в Державній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття», у Концепції національного виховання, проекті Концепції екологічної освіти України і Державному стандарті освіти в Україні.

Екологічна освіта. У наші дні не лише проявляється велика зацікавленість до питань стійкої екологічної освіти, а й спостерігається можливість і необхідність доповнення ідей стійкого розвитку до практики екологічної освіти. Причому екологічна освіта все частіше визнається основним питанням стійкого розвитку. Екологічна освіта повинна «виробляти» у людей такі моделі поведінки, норми і принципи дій в соціо-природному середовищі, які породжують і відтворюють екологічний розвиток. Усі найважливіші принципи, категорії і поняття концепції навколишнього природного середовища мають бути відображені і розкриті в змісті, формах і методах екологічної освіти. Ця ідея є вирішальною для створення нової парадигми екологічної освіти.

Екологічна освіта покликана врятувати людство від загрози, що насувається, на основі формування екологічного світогляду замість споживацького, що панує нині. Він базується на знаннях законів природи та її реакції на антропогенний вплив.

Подальший розвиток цивілізації може здійснюватися тільки у співіснуванні з законами природи та усвідомленні людиною своєї справжньої ролі в системі біотичної регуляції. Перед людством постало складне завдання — здійснити кардинальні зміни у своїй свідомості, сформувати і добровільно прийняти обмеження і заборони, що диктуються законами розвитку біосфери. Однією із соціальних технологій, що здатна змінити багато стереотипів поведінки, механізмів економіки і соціального розвитку є екологічна освіта.

Основи екологічної освіти було закладено у 1968 році на Міжнародній конференції ЮНЕСКО у Парижі, пізніше у 1970 році вони були підтверджені на Міжнародній нараді у Неваді (США). А у 1972 році конференція ООН у Стокгольмі задекларувала зв’язок між освітою і станом природи. В результаті цього у 1975 році з’явилась Міжнародна програма екологічної освіти. В ній задекларовано такі основні положення екологічної освіти:

— будь-яке життя самоцінне, унікальне і неповторне; людина відповідальна за все живе;

— природа була і завжди буде сильнішою за людину. Вона вічна і безконечна. Основою взаємовідносин з природою має стати взаємодопомога, а не протистояння;

— чим різноманітніша біосфера, тим вона стійкіша;

— якщо все залишити так, як є, то «вже скоро — через 20-50 років, Земля відповість очманілому людству невідворотним ударом на знищення»;

— сформований у масовій свідомості протягом багатьох років антропоцентричний тип свідомості повинен бути витіснений новим баченням світу — екоцентричним;

Екологічна освіта — цілеспрямовано організований, планово і систематично здійснюваний процес засвоєння екологічних знань, умінь і навичок. Зміст екологічної освіти та виховання у країнах Східної та Центральної Європи становить складну структуру, у якій виділяються чотири основні компоненти: пізнавальний, ціннісний, нормативний та діяльнісний. Найбільш типовими завданнями, що поєднують погляди більшості педагогів цих країн стосовно екологічної освіти і виховання, є формування знань про закономірності взаємозв’язків природних явищ, єдності живої та неживої природи, про взаємодію людини, суспільства і природи; виховання мотивів, потреб і навичок екологічно доцільної поведінки та діяльності, здорового способу життя, потягу до активної діяльності з охорони навколишнього середовища; розвиток інтелектуальної та емоційної сфер психіки учнів на основі причинного аналізу екологічних ситуацій, емоційного переживання стосовно природи.

Сучасна система екологічної освіти України має неперервний, комплексний, міждисциплінарний та інтегрований характер, з диференціацією залежно від професійної орієнтації. Вона складається з двох підсистем неформальної і формальної екологічної освіти.

Підсистему неформальної освіти утворюють (незалежно від її підпорядкованості й форми власності) засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети, журнали, реклама тощо), заклади культури, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, туризму, заповідні об’єкти, зоопарки, ботанічні сади, національні парки, рекреаційні зони, житловий будинок, сім’я, родина.

Основне покликання підсистеми неформальної екологічної освіти полягає в оперативному, ефективному і максимальному поширенні інформації екологічного змісту, якнайшвидшому формуванні громадської думки, пропагуванні здорового способу життя, природовідновлювальних технологій освоєння довкілля.

Особливою ланкою підсистеми неформальної екологічної освіти є сімейне і родинне виховання, яке закладає основи екологічного світогляду і світовідчуття дитини. Тому загально-екологічним навчанням мають бути охоплені передусім батьки.

Підсистему формальної екологічної освіти утворюють установи та заклади освіти, основані як на державній, так і на приватній формах власності (дошкільні установи, загальноосвітня школа, заклади позашкільної освіти, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти тощо), де здійснюється науково і методично обґрунтований, цілеспрямований процес формування екологічної культури відповідно до завдань цих установ і закладів освіти щодо соціалізації особистості.

Провідне місце в управлінні системою неперервної екологічної освіти (як формальної, так і неформальної) займає функція планування (плани, програми, проекти) з урахуванням психолого-фізіологічних та вікових особливостей населення. При цьому підсистема неформальної екологічної освіти враховує здебільшого вікові особливості людини (малят, дошкільник, молодший школяр, молодший підліток, підліток, старший підліток, юнак, молода особа тощо). Підсистема формальної екологічної освіти більше спирається на освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні й орієнтується на основні ланки системи освіти (дошкільна, початкова шкільна, базова шкільна, повна середня, професійна освіта: професійно-технічна, вища, післядипломна).

Екологічна освіта вирішує три основні функції:

  1. Формує адекватні екологічні уявлення, тобто уявлення про взаємозв’язки в системі «Людина — Природа — Суспільство» і в самій природі. Це дає змогу особистості знати, що і як відбувається у світі природи, між людиною і природою, між природою і суспільством і як варто діяти з погляду екологічної доцільності.
  2. Формує ставлення до природи. Екологічні знання не гарантують екологічно доцільної поведінки особистості, для цього необхідно ще й відповідне ставлення до природи.
  3. Формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодій із природою.

Крім зазначених раніше соціальних функцій, екологічна освіта виконує ще й такі функції:

  1. Розвиває комунікативні можливості людини через з’ясування понять, які є необхідним компонентом сучасного комунікативного мінімуму кожної людини незалежно від її освітнього і соціального стану. Не обізнаний із цими поняттями громадянин не може адекватно сприймати значну частину сучасної інформації, що поширюється в суспільстві і стосується природи, здоров’я, умов, які створюють небезпеку для життя окремої людини і нації в цілому. Без цих відомостей сучасна людина не може бути вільною щодо прийняття всього спектра доцільних рішень: від простого «Я» до державного «Ми».
  2. Виконує важливу інформативну функцію, оскільки екологія надає громадянам всебічну інформацію про природне середовище, природні ресурси, які становлять матеріальну основу існування людини, з’ясовує місце людини в природі, її зв’язки з нею і Всесвітом. Усе це забезпечує набуття навичок контакту і спілкування людини з живою і неживою природою, формування цілісного погляду на дійсність, взаємодію людини з людиною і людини з природою. Молода людина вчиться розуміти системний принцип організації життя та природи, і що дуже важливо, у її свідомості на психоемоційному рівні своєчасно створюється система ієрархії таких цінностей, які становлять необхідну передумову раціонального існування нації, держави й особистості в ній.
  3. Екологічна освіта і виховання формують особистість учня, молодої людини й громадянина, розвиваючи здебільшого їхню психоемоційну та інтелектуальну сфери, здатність логічно мислити, уміння передбачати наслідки своєї поведінки в природі та суспільстві, формувати ставлення до природи як світу свого буття, усвідомлювати свою долю як долю землі, а долю землі як свою особисту.

Концепцією екологічної освіти в світлі Державної національної програми відродження освіти передбачено такі принципи і загальнометодичні підходи для досягнення мети:

— науковість і методичне спрямування змісту природничо-екологічної освіти, його відповідність нинішньому стану наук і сучасному стилю наукового пізнання;

— систематичність і доступність викладу навчального матеріалу відповідно до логіки природничих наук і методів дослідження;

— диференціація навчання основам природничих наук;

— генералізація навчально-виховного процесу з дисциплін природничого циклу;

— інтеграція знань про природу як на рівні міжпредметних зв’язків навчальних дисциплін природничого циклу, так і на рівні загальних методологічних принципів та фундаментальних ідей природничих наук.

Отже, набуття екологічних знань особистістю, ще не є показником екологічно вихованої людини.

Екологічне виховання покликане формувати активну природоохоронну позицію. Екологічне виховання досягається за допомогою комплексу природоохоронної та екологічної освіти, який включає шкільну і вузівську екологічну просвіту, пропаганду екологічної поведінки.

Головна функція екологічного виховання полягає в набутті і накопиченні особистістю досвіду взаємодії з навколишнім середовищем природним та соціальним на когнітивному, чуттєво-емоційному і нормативному рівнях. Саме сукупність знань, емоційних переживань і практичних умінь в екологічній діяльності дає змогу перевести свідомість школярів в іншу площину — з природоспоживацької у природозберігаючу, а отже, перебороти в їхній свідомості бачення, пов’язане з перевагою людини над природою, під впливом якого природа сприймається ними лише як утилітарна цінність.

Хоча екологічне виховання багатогранне, проте його розглядають з трьох позицій:

  1. Екологічне виховання є частиною загального всебічного виховання особистості.
  2. Воно є самостійним видом виховання, тому що відрізняється від інших видів за цілями, завданнями, а головне, за методами реалізації в конкретних варіантах виховної роботи.
  3. Екологічне виховання — це «системоутворюючий фактор» усієї системи виховання.

Така багатогранність свідчить про цілісність, самостійність, системність і особистісно-орієнтований характер екологічно-виховного процесу, що визначає можливість вибору змісту, засобів і форм впливу на формування стійких ціннісних орієнтацій.

Екологічне виховання повинно базуватися на основному постулаті про те, що вихід з екологічної кризи в сучасних умовах можливий. Майже усі згідні з тим, що ми зобов’язані зберегти нашу планету населеною, набагато важче змусити людей поводитися відповідним чином. Ключі до вирішення глобальної екологічної проблеми — в переоцінці світоглядних цінностей; у зміні пріоритетів, а також в нормалізації чисельності населення через планування сім’ї, у невтомній практичній праці над реалізацією основних напрямів в охороні навколишнього природного середовища.

Науковці виділили три аспекти ставлення особистості до природи:

— до природного середовища життєдіяльності людини;

— до особистих природних даних;

— до діяльності, пов’язаної з вивченням і охороною природного середовища.

На їхню думку, ставлення зумовлюється потребами і виявляється в емоціях — симпатії, прихильності, ворожості тощо. Передумову відповідального ставлення учнів до природи вчені вбачають у формуванні екологічної свідомості, що сприяє становленню екологічних переконань особистості — стрижневого компонента екологічної відповідальності. В екологічному вихованні найголовнішу роль вони надають:

— потребі у спілкуванні з живою природою;

— настановам та мотивам діяльності особистості з усвідомлення універсальної цінності природи;

— переконанням у необхідності збереження природи, а також здоров’я власного та суспільного;

— потребі у діяльності, спрямованій на вивчення й охорону природи та екологічне просвітництво.

Екологічна освіта і виховання орієнтуються на активну взаємодію людини з природою, побудовану на науковій основі, на сприйманні людини як частини природи. Екологічні знання, доповненні ціннісними орієнтаціями, є основою екологічної культури та екологічного мислення. Вони сприяють усвідомленню цінностей, допомагають вирішенню комплексних екологічних проблем, що стоять перед людством, забезпечують комфортність його проживання у майбутньому, сприяють збереженню та примноженню унікальної різноманітності всієї біоти. Отже, цілеспрямований розвиток системи екологічної освіти і виховання сприяє формуванню та розвитку екологічної культури.

Екологічна культура. Культура — це певні способи організації та розвитку людської життєдіяльності, представленої в продуктах матеріальної та духовної праці, в системі соціальних норм і настанов, у духовних цінностях, у сукупності ставлення людини до природи, до інших людей, до себе самої.

Культура має багато різновидів: певні історичні форми, культура конкретних сфер суспільного життя, етнічних, професійних та інших спільнот, матеріальна та духовна культура тощо. Проте у кожному випадку культура є способом мислення навколишнього світу і внутрішнього світу людини, регулювальною основою у відносинах її з навколишнім середовищем — природним та соціальним. У контексті універсальних зв’язків та закономірностей культура постає як суто людська форма самоорганізації та розвитку системи, засіб її адаптації до довкілля.

Під екологічною культурою розуміють здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного довкілля. Іншими словами, екологічна культура — це діяльність людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямована на організацію та трансформацію природного світу (об’єктів і процесів) відповідно до власних потреб та намірів.

Екологічна культура звернена до двох світів — природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі і на виховання високих гуманістичних життєвих цінностей та орієнтирів у людському житті.

Екологічна культура спрямована на подолання власної обмеженості людини як природної істоти (біологічного виду) щодо пристосування в умовах постійної конкуренції з боку тих чи інших форм живої речовини. Вона є сукупністю адаптивних ознак виду принципово нового типу. Про значення таких ознак можна мати уявлення від протилежного: людина, позбавлена звичних засобів впливу на довкілля (житла, одягу, знарядь праці, зброї, медичних препаратів та ін.), має сумнівні шанси вижити й утвердитися в природних екосистемах. І навпаки, маючи їх, вона, по суті, виводить себе за межі конкуренції, оскільки володіє адаптивними набутками, несумісними з виробленими іншими видами в процесі біологічної еволюції. Тому екологічна культура не є чимось несуттєвим чи вторинним для існування людини: вона становить саму його функціональну основу, уможливлюючи доцільне й ефективне природокористування.

Долаючи за допомогою здобутих засобів обмеженість своїх тілесних потенцій в осягненні природи, людина стає мірилом та умовою існування всієї біоти як системоорганізуючий стрижень біосфери. Саме тому екологічна культура стає набутком і всієї біосфери, шляхи та напрямки розвитку якої в таких умовах вже не можуть залишитися попередніми.

Основою екологічної культури є екологічна життєдіяльність, що виявляється в різних формах та втіленнях. Об’єктами, на які спрямована життєдіяльність, можуть бути елементи як живої (включаючи людину), так і неживої природи, що входять у сферу людських інтересів і операціонально піддаються впливу, а технологічно — цільовій дії.

Екологічна культура є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища. Впорядковуючи власний світ, світ людського буття, людина виступає організуючим чинником природного світу. Довкілля трансформується «за образом і подобою» людською.

Ціннісна орієнтація є й утворенням живої природи. Так ластівка, скажімо, сприймається як охоронниця дому, а не як птах таксономічної групи горобиних, так само, як калина є символом рідного краю, а не лише одним з видів родини Жимоластеві.

Сама екологічна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя, в ході людського поступу. Але вона мусить бути, оскільки втрата її чи істотна деградація лімітує цивілізаційний рух людських спільнот.

Механізм реалізації екологічної культури коріниться у способах та формах природокористування. У цьому процесі поєднуються всі прояви діяльності людини стосовно освоєння природи і створення своєї власної реальності. Користуючись довкіллям, людина може бути як шанобливо-ощадливою, бережливою, так і безжально-руйнівною, згубною.

Власне екологічна культура — окрема галузь людської духовності, пізнання та практики, яка визначає характер та способи відносин людини з біосферою. Набуття екологічної культури є неодмінною потребою забезпечення виживання та поступу людства.

Отже, екологічна грамотність населення повинна стати основним критерієм оцінки результату діяльності держави в цьому напрямі з боку Світового співтовариства, його компетентних організацій.

Цей процес за кордоном почався значно раніше, ніж в нашій країні. Значення цієї проблеми для суспільства, для його економічного розвитку очевидно і вкрай важливо. Тому в процесі навчання на будь-якому етапі велика увага приділяється викладанню наук про Землю, про життя. В Західній Європі екологічне виховання починається з трьох років. Важливе значення в цьому процесі мають спеціальні господарства, в яких діти можуть спілкуватися з тваринами, доглядати за ними.

У різних країнах існують свої специфічні умови освіти і виховання, що відбивається в цьому складному процесі. В дитячих садках Болгарії дітей знайомлять із природою в процесі ігор, в їхній трудовій діяльності на присадибних ділянках.

У Норвегії працівники дитячих садків зобов’язані мати спеціальну підготовку. Вони повинні знати основи екології та охорони природи, знати стан природних ресурсів своєї країни, володіти методиками екологічної освіти і виховання. Під час польових занять майбутні вихователі здобувають знання про фотосинтез, взаємозв’язки між рослинами, тваринами, людиною, про види енергії і способи її одержання, про харчові зв’язки.

Фінляндія — систематичне екологічне дошкільне навчання починається з 5 років у спеціальних Центрах природи. Методи навчання найрізноманітніші: заохочується індивідуальна творчість дітей, проводяться екскурсії в природу, передбачені ігрові моменти, що допомагають сприймати природу.

У початкових школах Англії, Швеції, Данії викладають природознавство, краєзнавство; в Норвегії, Німеччині — вітчизнознавство. Але в будь-якому випадку в цих предметах значне місце займають питання екологічної освіти і виховання. В старших класах шкіл цих держав викладають суспільствознавство, орієнтування, в яке входять невід’ємною частиною теми з географії, біології.

В Данії, Англії проблеми навколишнього природного середовища обов’язково розглядаються в курсах біології, географії, історії, хімії, фізики — на це приділяється до половини навчального часу. Тут вивчають стан місцевої природи, проблеми урбанізації, охорони об’єктів природи і не поновлюваних ресурсів, а також теми: «Повітря і вода», «Засоби зв’язку», «Наші потреби». Старші школярі самостійно обирають окремі теми для обов’язкового самостійного вивчення проблем: «Міське навколишнє середовище», «Садівництво», та ін.

У Нідерландах під контролем уряду здійснюється проект з охорони ландшафтів. Тут працює інститут з проблем природоохоронного виховання і навчання.

У державах Скандинавії учні вміють поважати і цінувати життя у всіх його проявах, вони добре інформовані про сучасні екологічні проблеми, стан природи у своїй країні і за кордоном. В школах Швеції вивчається окремий предмет «Охорона природи» з 1919 р., а в 1988 р. парламент країни вніс зміни в методику і зміст навчання за цим курсом.

У Франції питання охорони природи і проблеми навколишнього середовища вивчають в ліцеях, коледжах, центрах професійного навчання (їх понад 200).

У США навчальні програми не містять обов’язкового розділу з питань охорони природи, але з 1956 р. тут проводять таке навчання за особистим програмами викладачів. В системі освіти існують посади шкільних радників з питань викладання охорони природи. Тут широко використовують практичні польові заняття.

Японія — виховання любові до природи починається, як і в країнах Західної Європи, із трирічного віку. Характерним є спільність релігійного та екологічного виховання. Діти, як ніде в світі, цінують все живе.

Ще з 1967 р. в навчальні плани шкіл Бірми введений курс «Вивчення навколишнього середовища». Як окремий предмет ця дисципліна введена в навчальні плани в Бангладеші, Індії, Пакистані. Так, в Індії викладають в 9-10 класах курс «Людина і навколишнє середовище», в Індонезії теми про стан навколишнього природного середовища вивчають у 4., 6 і 9 класах.

Таким чином, в наш час у багатьох країнах ведеться природоохоронне навчання і виховання, що вже дало певні результати. Держави, що усвідомили важливість цього процесу, пішли далеко вперед у всіх видах прогресу — культури, технології, що стало міцною основою для їхнього подальшого розвитку, спрямованого до ноосфери.

У цьому важкому і складному процесі істотними є етичні норми поведінки людини в природі. Вже перші етичні норми, наприклад десять заповідей Біблії, намагалися регулювати відношення між людьми, а пізніше і в суспільстві.

Але і дотепер ми не враховуємо етичні правила, які повинні регулювати відношення людини з природою та бути результатом екологічної освіти і виховання. Відношення до Землі з боку людини, суспільства визначається тільки економічними посилками, вимагаючи привілеїв для себе і не передбачаючи майже ніяких зобов’язань перед природою. Екологічне навчання — цілеспрямований процес, який повинен бути неперервним і систематичним. Разом із соціально-гуманітарною освітою він сприяє формуванню у людей нового, за В. І. Вернадським, ноосферного, мислення, яке повинно сприяти виходу з екологічної кризи. Спеціалісти екологічного профілю — в галузі екологічної освіти, теоретичної та прикладної екології готуються у більшості вищих навчальних закладів України.

УДК 371. 134

А.В. Іванченко,
доктор педагогічних наук, професор
(Житомирський педуніверситет)

Екологічна освіта – важливий чинник формування особистості старшокласника

В статті висвітлюються завдання, зміст та особливості екологічної освіти і виховання; показується вплив цього процесу на формування особистості громадянина сучасної української держави.

Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як зазначав ще В.О.Сухомлинський, «у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об’єктів природи». Ось чому таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де переважає почуття співпереживання до всього живого.
Екологічна освіта – це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі. Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності в неї екологічної культури, широких екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин…
Мета екологічної освіти і виховання – формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища.
Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь в сучасних умовах мають бути спрямовані, в першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров’я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров’я та навколишнього середовища. Екологічно відповідальна людина в умовах будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна відповідальність пов’язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини та проявляється як інтегральна характеристика особистості.
Серед її компонентів важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров’я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя розглядається нами як складова частина екологічної культури особистості, яка є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації.
Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до природи довкілля. Певна річ, ми повинні розглядати обидва ці аспекти в єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на «зовнішній» об’єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку здоров’я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого боку, людина є об’єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем (повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також могутній чинник впливу на здоров’я її організму.
До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров’я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств.
Велику роль в нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. В кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.
Певна річ, у формуванні екологічної культури учнівської молоді важливу роль відіграє насамперед робота по формуванню здорового способу життя. Цей процес ми розглядаємо насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб’єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров’я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.
Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв’язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.
На нашу думку, здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров’я і навколишнього середовища. Виконання правил збереження та зміцнення здоров’я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.
В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи. Він писав: «Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу». У цілому великий педагог обґрунтував роль природи в навчальній роботі в таких напрямках:
1. Активна діяльність учнів, участь фізичних і духовних сил дитини в пізнанні природи. «Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність».
2. Спілкування з природою в розвитку розумових здібностей, допитливості, життєлюбності. Він писав: «ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць».
3. Використання методів викладання і навчання учнів. 3 цього приводу В.О. Сухомлинський писав: «Так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникало багато запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми на ділянку, в сад, у теплицю і засукуємо рукава».
Статті про природу, про екологічне виховання учнівської молоді, які писав свого часу В.О. Сухомлинський, мають велике значення і сьогодні. Його думкою про природу як джерело навчання і виховання учнів пройняті майже всі монографічні праці. Наприклад, у книзі «Серце віддаю дітям» є розділи «Школа радості» і «Роки дитинства». В останній з них великий педагог звертає увагу вихователів і вчителів на вивчення природи рідного краю. З цією метою він ходив зі своїми вихованцями у поле, ліс, сад, на околиці свого села. Тут він знайомив дітей з краєвидами рідної місцевості, водами суходолу (озера, ставки, ріки), садами, полями і лісами.
Ось як він описує походи з учнями: «Ми йшли в степ, сідали на вершині кургану, дивилися на широкі поля, засіяні пшеницею, милувалися квітучими садами й стрункими тополями, синім небом і співом жайворонка. Захоплення красою Землі, де жили діди і прадіди, де нам судилося прожити життя, повторити себе в дітях, постаріти і піти в землю, яка народила нас, – це найважливіше емоційне джерело любові до Батьківщини». І ще: «Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується, в що вкладе частку своєї душі».
Уривок з книги «Павлиська середня школа» під назвою «Виховання дбайливого ставлення до природних багатств» показує, як виховувати в учнів любов до природи, до її багатств. В.О. Сухомлинський завжди наголошував, що турбота про природні багатства – це і турбота про здоров’я людини.
В.О. Сухомлинський систематизував вивчення краси навколишнього світу, природи рідного краю і Батьківщини в цілому в єдиний комплекс почуття обов’язку і відповідальності за неї. Він писав: «Природа є джерело добра, її краса впливає на духовний світ людини тільки тоді, коли юне серце облагороджується вищою людською красою – добром, правдою, людяністю, співчутливістю, непримиренністю до зла».
В.О. Сухомлинський закликав не тільки до пізнання дитини і природи, а й сформулював аналітичну програму ставлення до природи, її причиноутворення, проникнення до природних явищ і суспільних відносин щодо природи Землі. Ось чому думки великого педагога про виховання у дитини любові до природи притаманні нашим учителям-вихователям.
Усвідомлюючи роль та значення екологічної освіти і виховання учнівської молоді в сучасних умовах, педагогічні колективи шкіл Житомирщини докладають посильних зусиль в справу організації та здійснення екологічної освіти і виховання школярів. Так, наприклад, педагогічний колектив ЗОШ №24 міста Житомира ще в 1997 році створив власну цілісну концепцію неперервної екологічної освіти, виховання учнівської молоді.
Зміст екологічної освіти і виховання учнів у ЗОШ № 24 передбачає систематичне та безперервне оволодіння учнями знань про природу. Розпочинаючи з початкових класів, у школярів формується усвідомлення, що людина – частка природи, від стану якої залежить здоров’я і життя людства в цілому й кожної людини зокрема.
Єдність і цілісність екологічної освіти і виховання в школі забезпечується роботою шкільної координаційної ради, до складу якої входять представники всіх методичних об’єднань. Щомісячно, узгоджуючи різноманітні форми роботи з екологічних питань, члени ради впроваджують завдання концепції через шкільні предмети. Школярі всіх вікових груп систематично беруть участь у різноманітних шкільних, міських, обласних, всеукраїнських і навіть міжнародних акціях і конкурсах.
Досвід роботи педагогічного колективу ЗОШ № 24 міста Житомира як і багатьох інших педагогічних колективів Житомирщини та інших областей України, що творчо впроваджується у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл і інших навчально-виховних закладів і установ в галузі екологічної освіти і виховання учнівської молоді, безперечно сприяє всебічному розвитку школярів, формуванню всесторонньо розвиненої особистості громадянина сучасної української держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Закон України «Про освіту» //Голос України.-І996. -25 квітня.
    2. Закон України «Про загальну середню освіту» //Голос України.-1999.- 23 червня.
    3. Концепція неперервної екологічної освіти та виховання в Україні //Інформаційний збірник міністерства освіти України.-1995. №14.-С.4-5.
    4. Івончик Г.Ф. Пенькова О.І. Про деякі аспекти екологічної освіти школярів: Соціальна-гуманітарна освіта України та шляхи її розбудови. /За ред. В.Л. Андрущенка.-К.,1997.
    5. Сухомлинський В.0. Серце віддаю дітям //Вибрані твори. В 5-ти т. Т.3, С. 7-282.- К., І977.
    6. Сухомлинський В.0. Павлиська середня школа. //Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 4.-С.7-92.-К.,І977.

Розвиток системи екологічної освіти та виховання на сучасному етапі розвитку суспільства

Оцініть публікацію

Рейтинг статті: 2.6 з 5 на основі 7 оцінок.

 

Останнім часом проблема взаємодії людини і природи стала вельми гострою, а вплив людського суспільства на навколишнє середовище приймає глобальні масштаби. В умовах екологічної катастрофи, що насувається, величезного значення набуває екологічне виховання як складова частина морального виховання людей будь-якого віку і професії.

У цих умовах стає очевидною необхідність виховання покоління високоморальних і освічених людей, здатних вирішувати складні проблеми взаємодії людини і навколишнього середовища. Необхідно виховувати екологічну культуру підростаючого покоління. Розв’язання екологічної кризи лежить не тільки в області господарсько-економічної діяльності людей, але і у сфері морального вдосконалення людини, її культури взаємостосунків з природою і іншими людьми.

Між екологією і культурою існує нерозривний зв’язок: якість взаємодії людини з навколишнім середовищем завжди відображає той рівень культури, носієм якого вона є. Виховання у молодого покоління екологічної культури допоможе відновити втрачену рівновагу і гармонію у відносинах «людина — природа». Культура — та область людського буття, де слід шукати відповіді на екологічні проблеми, оскільки в її основі лежать загальнолюдські цінності.

Екологічна культура — частина загальної культури особистості. Той або інший рівень екологічної культури — результат виховання, головною функцією якого є підготовка підростаючого покоління до життя в цьому світі. Без змін в культурі природокористування не можна розраховувати на позитивні зміни в екології, саме культура здатна привести у відповідність діяльність людини з біосферними і соціальними законами життя.

У наш час особливо гостро стоїть питання підготовки екологічно грамотних спеціалістів. У кожного випускника вузу повинно бути сформоване екологічне мислення? вихована звичка оцінювати свої дії з точки зору наслідків, які можуть статися в навколишньому середовищі. Він повинен не тільки охороняти природу, раціонально використовувати її природні ресурси, але і вирішувати якісно нові завдання – прогнозувати зміни навколишнього середовища і керувати ними.

Підготовка спеціалістів такого рівня вимагає подальшого удосконалення системи екологічного виховання, розвитку і повсякденного впровадження в життя її головних принципів: неперервності, міждисциплінарності і професійної спрямованості.

Крім того, екологічне виховання розглядається сьогодні як один з найважливіших аспектів соціалізації особистості, тобто активного пристосування до середовища існування, ухвалення і відповідальне виконання законів життя людини в природі і суспільстві. Процес соціалізації включає:

Формування уміння виконувати різні ролі, без яких неможлива взаємодія людини і природи, безболісна і безпечна для обох сторін.

Розвиток певних оціночних суджень, норм і соціально – значущих мотивів поведінки.

Сформованість «критичного мислення», уміння передбачати наслідки своєї поведінки, дій, екологічна рефлексія.

практичні заняття

Навіть елементарна екологічна культура передбачає певний ступінь філософського осмислення світу, яке починається з самого дитинства.

На жаль, проголошувана екологічна політика дуже часто не має відповідної фінансової підтримки і залишається на папері, в вищій школі також відсутня координація екологічної освіти і засоби для її підтримки, тоді як екологічна ситуація в країні, як і в цілому в усьому світі, продовжує стрімко погіршуватися, про що свідчать нестримний розвиток процесів деградації навколишнього середовища, розширення зон екологічної кризи і зростання загального, антропогенного навантаження на екосистеми, погіршення здоров’я населення в глобальному масштабі.

Тривожні звістки про неблагополуччя в стані навколишнього середовища приходять зі всіх континентів, про них говорять на всіх мовах. Наш світ розділено межами умовно.

Забруднене повітря і вода не знають меж. Екологічне теперішнє і майбутнє у всіх народів спільне.

Тому і кожна держава, велика або мала, кожен житель планети Земля несе відповідальність за збереження природи для нинішнього і майбутнього поколінь.

Працюючи на ниві освіти і виховання молодого покоління майже два з половиною десятиліття, я дійшла висновку: людина являє собою систему знань, ставлень, поглядів, ідеалів, переконань тощо. Формується ця система знань, поглядів, ідеалів і переконань в юності, і в залежності від того, якою духовною «їжею» харчується молода людина, такою вона і стає.

От чому сьогоднішня екологічна ситуація – предмет всього суспільного виховання. Виховання громадянина – це виховання в людині пошани до себе як соціально значущої особистості. Тільки відчуваючи себе як соціально-значущу особистість, людина прагне змінити навколишній світ. Тому важливо навчити людей створювати навколо себе сприятливе середовище і поводитися так, щоб самим було приємно, щоб відчувати самоповагу від того, як живеш, а не огиду і безпорадність.

Людині слід нагадати, що рід людський всього лише один з біологічних видів, що виник в результаті еволюції біосфери, і весь розвиток людства підвладний тим же загальним законам, яким слідує і вся решта живої речовини. Навколишнє середовище – це наш єдиний дім, в якому ми можемо жити. І ми повинні знати, як цей дім облаштувати.

Тому екологічна культура повинна стати провідним компонентом загальної культури людини і новим способом єднання людини з природою, їх примирення на основі глибшого пізнання природи через:

збагачення позитивного наукового і практичного досвіду взаємодії людини і соціоприродного середовища;

формування відповідального ставлення до природи;

усвідомлення і затвердження пріоритету всіх форм життя;

забезпечення всестороннього розвитку людини, її схильностей, творчих здібностей.

За останнє десятиліття сформувалися три основні моделі екологічної освіти:

Однопредметна модель. Припускає вивчення екології як самостійного предмету.

Багатопредметна. Припускає глибоку екологізацію змісту традиційних навчальних предметів.

Змішана. Впроваджується з урахуванням особливостей традиційних навчальних предметів (екологізацією їх), і цілісно в самостійних інтегрованих курсах екології.

Я дотримуюсь думки, що найперспективнішою і найефективнішою є змішана модель екологічної освіти, яка має ясно виражену практичну спрямованість.

Проаналізувавши навчальні програми з різних дисциплін, як загальноосвітнього циклу, так і спеціального, я дійшла висновку, що в змісті кожного учбового предмету закладені можливості для здійснення екологічної освіти студентів.

Отже, система діяльності по екологічному вихованню в ГЕМТ ДВНЗ «КНУ» будується на основі положень змішаної моделі:

  1. Зміст екологічної освіти розкривається у взаємодії всіх загальноосвітніх дисциплін, як природничих, так і гуманітарних, а також спецдисциплін;
  2. У всіх навчальних дисциплінах аналізується система «природа — суспільство — людина», демонструються шляхи гармонізації взаємодії елементів цієї системи.

Використання такої моделі навчання має ряд позитивних моментів:

не вимагає переробки основного навчального плану;

створює цілісність уявлення про взаємозв’язки природи і людини;

сприяє перенесенню навичок навчання і вирішення екологічних проблем на інші предмети навчального плану.

Навчальний предмет біологія є центруючим. У його змісті більшою мірою, ніж в інших дисциплінах, представлений еколого-пізнавальний аспект.

У курсі географії пріоритетне значення відводиться питанням збереження і оздоровлення навколишнього середовища, раціонального природокористування.

Навчальний предмет фізика включає такі аспекти, як: формування уявлень про різноманіття і системність світу, про пізнання світу людиною і вплив діяльності людини на навколишнє природне середовище в процесі практичного використання досягнень науки і техніки.

Екологізація змісту математики дає можливість розкрити політехнічне і прикладне значення загальних методів математики (математичні моделі, символи) як способів стислого опису складних екосистем.

Навчальна дисципліна історія дозволяє пізнавати об’єктивні закони взаємодії людського суспільства і навколишнього середовища на різних стадіях суспільної еволюції.

Література покликана «упровадити» ідеї екології як світогляд, оскільки цей навчальний предмет є показником зростання духовної культури сучасної людини.

Включення в навчальний план інтегрованого курсу «Основи екології» на 2-4 курсах робить процес екологічної освіти цілісним, завершеним.

Така системна модель екологічного виховання доповнюється організацією позааудиторних і позаурочних справ по освоєнню цілісного змісту екологічної діяльності людини.

У створеному таким чином освітньому просторі студент одержує необхідні умови для самореалізації і розвитку особистісного потенціалу, можливість проявити активну життєву позицію в питаннях екологічного спрямування, беручи участь в екскурсіях, акціях, екологічних практикумах і т. д.

Концептуальну основу застосованої педагогічної технології складають ідеї особистісно орієнтованої освіти і гуманізації навчально-виховного процесу.

Реалізація основної мети даного досвіду здійснюється шляхом активного поєднання різних форм роботи.

Діяльність з питань організації екологічного навчання і виховання в Криворізькому гірничо-електромеханічному технікумі КНУ має таку структуру:

  1. Навчально — дослідницька діяльність

Рекомендовані форми роботи:

організація і проведення екопрактикуму

організація і проведення соціальних досліджень

виконання проектних завдань

еколого-краєзнавчі екскурсії

  1. Природоохоронна діяльність

Рекомендовані форми роботи:

екологічні акції

посадка зелених насаджень

виготовлення штучних гніздівель

догляд за рослинами

екологічні суботники

рейди по впорядкуванню водоохоронної зони, берегової лісосмуги річки Саксагань

  1. Навчально-просвітницька діяльність

Рекомендовані форми роботи:

захист екопроектів, звітів про проведені дослідження

суспільний огляд досягнень студентів

конкурс малюнків, плакатів, листівок

конкурс екологічних казок, віршів

створення студентського театру екологічної моди

пропаганда екологічних знань серед населення мікрорайону

складання звернень до жителів міста

виступи на класних годинах

випуск «Екологічного вісника» — екологічної газети технікуму

проведення тематичних декад, тижнів

випуск буклетів на екологічну тематику

створення комп’ютерних презентацій

  1. Науково – дослідна робота студентів

Основними принципами екологічної освіти я вважаю:

Міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури студентів.

Систематичність і безперервність вивчення екологічного матеріалу.

Єдність інтелеДВНЗ «КНУ» ального і емоційно вольового начал в діяльності студентів по вивченню і поліпшенню навколишнього природного середовища.

Взаємозв’язок глобального, національного і краєзнавчого розкриття екологічних проблем в навчальному процесі.

Даний досвід може бути використаний у будь-якому вищому навчальному закладі 1-2 р. а., а також викладачами як природничих, так і будь-яких інших дисциплін, для організації урочної і позаурочної екологічної роботи. Перші, найімовірніше, звернуть увагу на методичну сторону організації навчального процесу на уроці, зацікавляться досвідом створення театру екологічної моди, методикою проведення екологічних акцій. Інших зацікавить, мабуть, в першу чергу, досвід організації еколого-краєзнавчих екскурсій, виховних заходів. Проте хотілося б, щоб і в тому, і в іншому випадку всі ці форми роботи розглядалися як одне ціле, об’єднане загальною ідеєю формування екологічної свідомості як засобу формування екологічної культури.

Список використаних джерел

  1. Антонець М. Гуманізм педагогічних нововведень В. О. Сухомлинського// Початкова школа. – 1997. — №9. – С. 35-38.
  2. Бабанский Ю. К. Проблемное обучение как средство повышения эффективности учения школьников. – Ростов н–Д, 1970.
  3. Бик А. Мислення як категорія педагогіки В. Сухомлинського в контексті новітньої освітньої парадигми // Наук. зап. – Вип. 52. – ч. 2. – Серія: Педагогічні науки. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003, — С. 7-11.
  4. Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Экологическая педагогика и психология. – Ростов-на-Дону: Издательство «Феникс», — 1996. – 480 с.
  5. ЕрмаковД. С., Ю. П. Петров. Экологическое образование: мнение экспертов и школьников // Социологические исследования. 2004. № 9. С. 64-67.
  6. Ильина А. Несколько советов по организации экологического воспитания

Директор школы. 1997. № 6. С. 58-62.

  1. МарковичД. Ж., Глобализация и экологическое образование// Социологические исследования. 2001. № 1. С. 17-23.
  2. Оптимизация учебно-воспитательнго процесса: (Метод. основы) /Ю. К. Бабанский; 202 с. 22 см, Кишинев Лумина 1984
  3. Скаткин М. Н. Школа и всестороннее развитие детей: Кн. для учителей и воспитателей. / М. 143 с. 1985
  4. Сухомлинський В. О. Народження громадянина // Вибр. тв.: У 5 т. – К, 1987. – Т. 3. – С. 300.
  5. Сухомлинський В. О. Вчити вчитися // Вибрані твори в 5 т. – К., 1976. – Т. 5:– С. 426-436.
  6. Сухомлинський В. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: У 5-ти т. – К.: Рад. шк., 1976. – Т. 1 – С. 5-502.
  7. Сухомлинський В. Слово вчителя в моральному вихованні // Вибр. твори: У 5-ти т. – Т. 5. – К., 1977. – С. 321-330.
  8. Українська педагогіка в персоналіях: У 2-х кн. /За ред О. Сухомлинської. – К: Либідь, 2005. – Кн. 2. – 550 с.
  9. Яницкий О. Н., Экологическая парадигма как элемент культуры // Социологические исследования. 2006. № 7. С. 83-92.
  10. Яницкий О. Н., Экологическая ретроспектива: 1985-2004 гг. // Общественные науки и современность. 2005. № 4. С. 26-36.

Ресурси Інтернету

  1. http://www. ecsocman. edu. ru Библиотека ВГУЭС
  2. http://www. socium. sitecity. ru Науковедение\НБ ТНУ
  3. http://www. ecopolicy. ru Экокультура\Экопросвещение
  4. http://flogiston. ru/library/Библиотека

Природо- і людиноцентризм у контексті екоосвіти сталого розвитку

У статті проаналізовано природо- і людиноцентризм у контексті екоосвіти сталого розвитку. Зазначено, що глобальна ситуація, в якій нині перебуває людство, – це криза споживацького ставлення людини не лише до природних, соціальних, але й моральних ресурсів. Визначено, що перспектива розвитку і безпеки полягає в тому, що людина не може бути виключена з екосистеми, а екосистема не може бути позбавлена присутності в ній людини. Тільки коеволюція природи, суспільства і культури гарантує розвиток і виживання народу, людства, цивілізації. Наголошено, що освіта має бути початковим і основним елементом трансформації суспільства для сталого розвитку.

Ключові слова: екологія, природоцентризм, людиноцентризм, природа, людина, соціум, освіта, сталий розвиток.

Природо- и человекоцентризм в контексте экообразования устойчивого развития

В статье проанализированы природо- и человекоцентризм в контексте экообразования устойчивого развития. Указано, что глобальная ситуация, в которой сейчас находится человечество, – это кризис потребительского отношения человека не только к естественным, социальным, но и моральным ресурсам. Определено, что перспектива развития и безопасности заключается в том, что человек не может быть исключен из экосистемы, а экосистема не может быть лишенной присутствия в ней человека. Только коэволюция природы, общества и культуры гарантирует развитие и выживание народа, человечества, цивилизации. Отмечено, что образование должно быть начальным и основным элементом трансформации общества для устойчивого развития.

Ключевые слова: экология, природоцентризм, человекоцентризм, природа, человек, социум, образование, устойчивое развитие.

Nature and human centrism in context of eco-education of constant development

Nature and human centrism in context of eco-education of constant development is analyzed in the article. The author indicates that global situation where the humanity remains is crisis of people consuming attitude not only of natural, social but also moral resources. It is determined that perspective of development and safety is that human can’t be expelled from the ecosystem and the ecosystem can’t be free from human presence. Only co-evolution of nature, society and culture can guarantee development and survival of people, humanity and civilization. It is accented that education has to be primary and main element of society transformation for stable development.

Key words: ecology, nature centrism, human centrism, nature, human, society, education, steady development.

Природо-  і людиноцентризм у контексті екоосвіти сталого розвитку 
Конкретні історичні періоди та епохи завжди ставили перед людством, країнами, народами нові завдання, вимоги, окреслювали особливі тенденції розвитку, впливаючи на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства. Коли з карти планети зникли «білі плями» та завершився «інкубаційний період», перед людською цивілізацією постала ціла низка викликів не лише на регіональному, але й, передусім, на глобальному рівні. У цьому контексті ХХІ ст. формує складні нетривіальні й динамічні проблеми, на порядку денному постала гамлетівська дилема – «бути чи не бути?»
Очевидно, глобальна ситуація, в якій опинилося людство, – це криза споживацького ставлення людини не лише до природних, соціальних, але й моральних ресурсів. Індустріальна епоха, а коректніше «ринкова Людина», часто ігноруючи моральні й правові принципи заради прагматичної вигоди, стала брати від природи величезну кількість ресурсів, а це призводить до екологічних, соціальних катаклізмів і катастроф. Поведінкові норми дедалі більше позбавляються культурних, моральних, духовних, релігійних, етнонаціональних цінностей. Розвиток людини і біосфери не відповідає парадигмі коеволюційного створення цивілізаційної спільності, відомої як ноосфера. Ці негативні суперечливі процеси притаманні й для України, де антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує показники у розвинутих країнах світу, а розораність земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів є найвищими у Європі. Понад 10 млн. людей продовжують проживати на територіях критичного екологічного стану. Несприятливі екологічні умови є одним із основних факторів, що впливає на якість і тривалість життя  в Україні. Наприклад, у Швеції, Польщі цей показник становить у середньому 80 і 74 роки, а в Україні – 66. З погляду формування антикризових програм, які передбачають парадигму сталого розвитку, логічними були б: повернення до ноосферної філософії Вернадського, концентрація уваги на глобальній екології та оптимізація прийняття системних глобальних і національних колективних рішень. Еколого-соціальні проблеми у цьому вимірі треба розглядати крізь призму вирішення всіх життєво важливих завдань планетарного і локального характеру. Першочергово це: проблеми взаємодії суспільства, держави, людини і природи; запобігання забрудненню навколишнього середовища; забезпечення людства ресурсами; глобальна безпека; технолого-екологічна політика; справедливий екологічний порядок; формування структур громадянського суспільства; демографічна політика і охорона здоров’я; розвиток освіти і культури; етизація влади, бізнесу; оптимізація балансу інтересів національної і глобальної політики; інформація і проблеми безпеки, прогресу, суспільної культури та моралі.
Саме еколого-економічно-етичний підхід є найбільш системним в умовах реальних загроз і викликів для людства. Адже очевидно, що найбільш «розумні» рішення економічного, господарського, технологічного, політичного характеру мають переважно негативні наслідки, якщо зігноровано екологічний, морально-етичний складники. Спроби застосування раціонально-технократичних підходів до природи призводять до її деформації, руйнації екологічної ніші, а отже й підвалин суспільної безпеки. Науково-прагматична модель освіти, на основі якої навчаються і виховуються нові покоління, ефективно не спрацьовує. Однією з причин масштабних екологічних лих є вульгарне сприйняття місця Людини серед природи, продукування ідеології уособленості.
Діяльність і роль людини в системі всіх ланок освіти, ідеології та політики держави надмірно соціологізувалася, натомість культурно-екологічна освітня парадигма не пропонувалася. Український еколог М. Воскресенський зазначав, що Людина за допомогою своїх винаходів, свого соціального життя, свого розуму опанувала землю. Внаслідок окультурення людина опинилася поза конкуренцією з іншими істотами, було поліпшено й оточення людського тіла (природне  частково замінене на штучне). Проте культура дедалі більше відриває Людину від природи [1, 69].
Негативні результати і наслідки непродуманих, неузгоджених антиекологічних дій держав, народів, фінансово-промислових груп, політиків, окремих людей продовжують нагромаджуватися в глобальних масштабах і стають могутнім деструктивним фактором національного і світового економічного та соціального розвитку, а традиційне уявлення про «розвиток» набуває дискусійного характеру. Проте було б помилково стверджувати, що вся ця діяльність зумовлена стихійними, несвідомими, неорганізованими  підходами. Реальна ситуація сьогодення засвідчує наявність надзвичайно серйозної проблеми – постійний негативний вплив глобалізуючої економіки, яка значно загострила економічну конкуренцію, посилила боротьбу за прибуток будь-якою ціною, зокрема шляхом руйнації природної ніші. Міжнародні інститути і правила та національне законодавство, що діють у рамках екологічної безпеки, далеко не завжди спрацьовують в інтересах людини і природи. На жаль, впливи транснаціональних компаній, фінансово-промислових груп, корпоративних партійних команд на прийняття політичних, правових рішень є достатньо сильними. А тому екологічні принципи в економічних системах, закони «екологічного дерева», освітньо-екологічні й інформаційні концепції впроваджуються важко. На практиці частіше спостерігається суто технократичний, соціоінженерний, соціально безвідповідальний, антигуманітарний підхід. Інтереси, безпека людини, якість життя, здорове довкілля «виносяться» за дужки економічно-господарських проектів і реформ. На перший план виходить «ринковий більшовизм», хоча з погляду оптимістичної перспективи ключовими ідеями мають стати пріоритети культури, духовних цінностей, природо- і людиноцинтризму.
Відбувся злам балансу економіки і соціально-екологічної політики, зігноровано усталені системи національних, а отже й глобальних цінностей. Очевидно, що реформи, модернізацію і адаптацію важливих життєвих сфер доцільно здійснювати, визначивши своє ставлення до необхідності формування національної й загальнопланетарної етики і моралі. В основу має бути покладена нова ідея ноосферного раціоналізму, тобто гуманізму, коли будь-які технологічні рішення, економічні проекти міститимуть і нову якість – бережливе й гуманне ставлення до Природи у всій її різноманітності. Однак штучно цю модель загальнопланетарної моралі створити неможливо. Треба здійснити глибокий, ретроспективний, міждисциплінарний аналіз на рівні багатоманітних етнокультур, релігійної і наукової спадщини, традицій «великих» і «малих» народів, щоб сформулювати етичний імперативний кодекс поведінкових норм, які б відповідали індивідуальним, груповим, національним, загальнолюдським інтересам. При цьому надважливим буде діалог культур  і національних  систем цінностей, коли визнаватимуться і впроваджуватимуться ціннісні орієнтири інших народів, адже кожен володіє унікальною базою знань, досвіду у взаєминах з природою, що були нагромаджені протягом періоду цивілізаційного розвитку. Необхідно переосмислювати цивілізаційні основи економічного й господарського життя кожного суспільства, світу, впроваджувати такі моральні цінності, як солідарність, повага, гідність, співчуття, толерантність, а тому має бути «почута» кожна культура.
Американський просвітитель Б. Каллікот зазначав, що найкращими провідниками екологічної етики є індіанці, які істинно поважають і визнають права на благополуччя інших форм життя.
Саме з такої природовідповідної філософії формуються цінності, що мають універсальний характер та гармонізують раціональне і моральне начало в людині. «Думай про природу як про співтовариство, а не як про «кладову товарів»; люби навколишнє середовище, як самого себе» [2, 96].
Оскільки стає очевидним те, що невпинний процес руйнації природи є одночасно і процесом руйнації Людини, то головним прагненням і вирішальним завданням, як зазначав І. Кант, є відкривати людське в людині. Нині визначилася та межа, за якою виникає нагальна необхідність включення Людини в конкретну екологічну діяльність, боротьбу за збереження природи і суспільства.
Думка, позиція, ідея, дія, політика, наука мають перебувати тільки в гуманних руках. Усвідомлення істинного буття, сучасних реалій і перспектив людства можливе, якщо пріоритетами у всіх життєвих сферах будуть: гуманізм, етика, мораль, культура. Лише вони здатні «олюднювати» людину, уможливлюючи розуміння нею того, що вона, як зазначав Б. Спіноза, «є лише частинкою природи» [3, 406], а сутність безпеки особистості, суспільства перебуває в площині природної ніші. Слід відзначити, що етизація у стосунках з природою є для соціуму як соціально суттєвим, духовно-моральним, так і раціональним чинником, передумовою сталого розвитку, ефективної економіки, належної якості життя, безпеки людини і суспільства.
Сучасна наукова думка у сфері безпекової  політики стверджує: «Якщо ми прагнемо зрозуміти суть безпеки і уникнути прийняття неістинного за істинне, вторинного за первинне, небезпечного за безпечне, то це можливо лише за умови усвідомлення природи безпеки, що складає єдність субстанції…» [4, 85].
Тому перспектива як розвитку, так і безпеки полягає в тому, що Людина не може бути виключена з екосистеми, а екосистема не може бути позбавлена присутності в ній Людини. Знаючи, що людина не може жити поза біосферою, екологічно мисляча особистість здатна краще аналізувати, оцінювати, передбачати взаємозв’язки і взаємовпливи на життя соціуму і природи. Розуміння багатоаспектності проблеми екологічної безпеки, посилення морально-етичного фактора необхідні як на рівні кожного індивідууму, так і на рівні держав, народів, урядових і неурядових організацій, партій, релігійних громад. Надважливо, щоб серед різноманітних, часто надскладних, проблем соціального, економічного, політичного характеру суспільство зберігало здатність пізнавати реальний світ, утримувати й підтримувати екологічну культуру нації, влади. Для суспільства, в якому часто домінують недосконалі правові й поведінкові норми, але яке намагається впроваджувати моральні і духовні цінності, необхідна постійна мобілізація інтелектуального й морального капіталу для об’єктивних оцінок реального буття, соціо-екологічного середовища, в якому перебуває Людина. Тому «завдання пізнання полягає у виявленні істинного буття речей. Людині надзвичайно важливо пізнавати істинну природу речей, але не для того, щоб її замінювати, забороняти, а лише для того, щоб вивільнити себе від її диктату» [3, 296].
Екологічна культура, освіченість є дуже важливими складниками загальнолюдської культури. Їхній рівень значною мірою визначає рівень розвитку продуктивних сил, якість соціально-економічних програм, правових норм, навколишнього середовища, зумовлює переорієнтацію позиції соціуму на те, що прогрес не є продовження людством експансії біосфери, а надмірне й меркантильне використання природних ресурсів є згубним.
Проте таке розуміння, такі підходи властиві лише для тих суспільств, у яких суспільна мораль, виховання, освіта, господарська діяльність, політика опираються на принципи культуро- і природовідповідності, екобезпечну ідеологію розвитку, досягнення вітчизняної й світової наукової думки, етнокультуру й історичні традиції. Видатний український вчений С. Рудницький, започатковуючи українську наукову географію, особливе місце відводив проблемам геополітики, історії, характеристикам рідного краю. «Кожний нарід зв’язаний з краєм, – писав він, – в котрім живе безчисленним числом вузлів. Природа краю впливає на економічний, історичний розвиток народу, його побут і культуру, на його характер і поезію. На понятє вітчизни і народности складають ріжні елементи і антропо – і етнольогічний, фолькльорологічно-літературний, історично-політичний … , бо нарід без рідного краю, то рослина, вирвана з почви. Пізнанє рідного краю є загальноважне, як і язика, літератури, історії, побуту, звичаїв» [6, 39].
Справді, тільки коеволюція природи, суспільства і культури може гарантувати розвиток і виживання народу, людства, цивілізації. У такій парадигмі навколишнє середовище стає джерелом і основою національних та загальнолюдських вартостей. Сутність національного, етнокультурного в екологічній свідомості й поведінці полягає в тому, що збереження, відновлення природи є імперативом для нинішнього і майбутніх поколінь. А тому екологізація суспільної свідомості, якісні зміни в змісті екологічної освіти варто здійснювати, враховуючи культурні, історичні, морально-етичні цінності. Причому пізнання через природу і з допомогою природи рідного краю «малої» батьківщини, власного національного «я» мусить відбуватися, як зазначали великі українські педагоги (І. Огієнко, К. Ушинський, Г. Ващенко, В. Сухомлинський), із раннього віку, з материнської школи. Тоді така школа, освіта, система виховання стають гуманними і природовідповідними.  С. Русова писала, що діяльна школа – школа життєва. Вона не тільки задовольняє всі потреби самої дитини, а йде назустріч загальному життю певної місцевості, готує дитину до правдивого життя, освіченого наукою, збудованого на свідомій праці, на доцільному використанні всіх скарбів природи. «Краса природи.. .дуже глибоко вражає дитячу душу, закладаючи почуття любові до рідної прекрасної країни, а природознавство, як найкраща дисципліна розуму, має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання людини» [7, 209]. Освітньо-виховний процес, який базується на залученні еколого-краєзнавчих знань, традицій, історичних та культурних цінностей, відкриває можливості для поглибленого пізнання, формування екологічної культури, сприяє становленню екобезпечної ідеології суспільного розвитку. Очевидно, народ потребує безперервної екологічної освіти і виховання впродовж усього життя, але надзвичайно важливо, щоб екологізація душі відбувалася на ранніх виховних стадіях, коли, за відомим висловом, дитина лежить не впродовж, а впоперек лавки. Тим більше, що Україна в плані екологічної культури, на жаль, має втрачені покоління.
Гуманізація змісту освіти полягає передусім у тому, щоб зробити ці знання особистісно значущими на основі розкриття прямих і опосередкованих зв’язків природи, особи, громадянина, українського суспільства, світу. Екологічні знання повинні усвідомлюватися і як важливі елементи загальнолюдської культури, і як елементи етнонаціональної культури.
А отже і сама цінність життя залежить від збереження вартостей національної й світової культури. «Життя має бути культурним,  –  підкреслював Х. Ортега-і-Гассет, – а культура зобов’язана бути життєдайною» [8, 22].
Вибудована на еколого-природничо-етичних підходах освіта забезпечує нове ставлення до світу, допомагає особистості більш адекватно реагувати на складні соціальні, економічні, політичні, духовні процеси. Національну соціально-екологічну освіту можна буде наблизити до найбільш позитивних складників світового досвіду, якщо в її зміст включатимуться такі якісні структурні компоненти, що, з одного боку, сприяють становленню громадянської позиції особистості, а з іншого – професіоналізують навчальний процес. Тому сучасна освіта потребує значного розширення можливостей використання міждисциплінарних багатофакторних зв’язків. Проблеми світової і національної культури, історії, релігії, мистецтва, традиції, економіки, екології, географії, філософії, новітніх наукових досягнень, враховуючи педагогічні принципи проблемності, народності, історизму, інтегративності, культуро- і природовідповідності, гуманізму, уможливлять концептуальні зміни в системі суспільного виховання. Творитиметься новий соціально-психологічний тип Людини – «Гомо модератус» (людини поміркованої), у якої природною формою її соціальної поведінки є оптимальність самообмеження. Історія багатьох народів, зазначають сучасні філософи, має досвід помірного використання природних ресурсів за наявності достатньо високих здобутків у царині культури [9, 305].
Очевидно, що саме культурна людина може сприймати ідеї нового гуманізму, провідною серед яких є збереження. Це головне для екології, оскільки забезпечується можливість саморегуляції екосистеми і підтримується внутрішня багатоманітність життя. Але самозбереження природи, людства можливе лише на основі самозміни, самоудосконалення людини, природовідповідних та культуровідповідних поведінкових норм.
За таких умов відкриті економіка, суспільство, педагогіка, екологія зможуть повноцінніше реалізувати три фундаментальні пріоритети: екоантропоцентризм, культуроцентризм, антропоцентризм, а принцип «не руйнувати, а оберігати природу, культуру, самого себе» буде сприйматися як найвища етична орієнтація людини. Проте ідеали «нового гуманізму» насправді утверджувалися науковою думкою значно раніше. Видатний вітчизняний педагог К. Ушинський писав: «У тому, що гуманна освіта має бути попереду спеціальної немає найменшого сумніву … ,  а реальна освіта є згубною для людини, якщо попередньо вона не розвинута гуманно. Під гуманною освітою слід розуміти розвиток людського духу» [10, 232, 241].
Отже, суттєво важливою є необхідність збереження і реалізації двох стратегічних функцій – професійної й світоглядної. Їх поєднання уможливить творення екоцентричного типу людини, коли, з одного боку, опановуються екологічні знання, вміння, практичні навички, а з іншого – відбувається екологізація мислення і поведінки, закладаються етичні норми у стосунках з природним середовищем. Значущість морально-етичного боку екологізації має завжди поєднуватися з науковими ідеями, оскільки відбувається посилення тенденції глобальних і регіональних небезпек.
Написання підручників, навчальних посібників має передбачати саме такий підхід. Адже будь-яка освітня система, орієнтована лише на одержання, збереження, переробку і трансляцію знань, є неспроможною задовольнити потреби безпеки і сучасного розвитку. Тому на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі було прийнято документ для Генеральної Асамблеї ООН щодо оголошення Десятиріччя освіти. Щоб було загальновизнано, що освіта, по-перше, має бути початковим і основним елементом трансформації суспільства для сталого розвитку, ключовим завданням якого є формування та розвиток  мислення, орієнтованого на сталий розвиток.
По-друге, така освіта відіграватиме важливу роль у формуванні суспільного розуміння принципів сталого розвитку, враховуючи культурні та місцеві форми життя.
По-третє, освіта сталого розвитку закладає усвідомлення про необхідність соціального, екологічного прогресу для всіх секторів суспільства: бізнесу, сільського господарства, промисловості, туризму, надрокористування, для органів державної влади і місцевого самоврядування, засобів масової інформації тощо. Еколого-зорієнтована освіта й підготовка необхідні людям найрізноманітніших спеціальностей, а екологія є, передусім, етичним ставленням до природи, всього живого на Землі.
По-четверте, для сталого розвитку важливою є освіта впродовж життя. Така освіта потрібна всім народам незалежно від їх способу життя чи будь-яких інших обставин. Без доступу до базової й вищої освіти та освіти дорослих неможливо впроваджувати принципи сталого розвитку.
По-п’яте, освіта в інтересах сталого розвитку необхідна для всіх націй. Реальним є те, що найбільш високоосвічені країни і створюють найбільшу загрозу майбутньому планети. Тому нагальною є періорієнтація існуючих програм освіти в усіх країнах, синтезуючи соціальні, економічні, екологічні, етичні знання.
По-шосте, освіта для сталого розвитку потребує врахування найрізноманітніших місцевих, національних, регіональних особливостей. Треба зважати, що турботливе ставлення до природи може виховуватися лише у спілкуванні з природою рідного краю. Видатні українські педагоги зазначали, що екологічне виховання будується на тому ґрунті, на якому формується людина. Спілкування з рідною природою важливе як з погляду природоохоронної, так і з позиції громадянськості, виховання почуття любові до Вітчизни. С. Русова писала, що виховання матиме тоді успіх, коли буде «поставлено на національний грунт» [10, 42].
По-сьоме, сучасний світ, нагромадивши критичну масу ризиків, як ніколи потребує діалогу й взаємозв’язку культур, толерантності й взаємоповаги у спілкуванні, у процесі прийняття рішень. Необхідне також зближення і взаємне збагачення науки і мистецтва, науки і релігії, інтегрування природознавчої, технічної, гуманітарної, художньо-естетичної освіти, синтез раціонального й емоційно-чуттєвого, нелінійного мислення. В. Вернадський передбачав, що людству доведеться подолати надзвичайно важкий рубіж – навчитися такого способу поведінки, який зупинить катастрофу. Очевидна необхідність нової «екологічної моралі», прийняття Екологічної Конституції Землі як глобального кодексу етичної поведінки людини, народів, держав. Реальна ситуація дає змогу вважати, що екологічна криза на Землі є, насамперед, кризою світоглядною, кризою конкретного історичного типу людської культури.
Отже, природа і людина мають бути партнерами, а проблеми, катаклізми, біди і негаразди одного з них компенсуються реабілітаційними рішеннями іншого. Як зазначив М. Реріх: «І там, де природа міцна, там і народ твердий» [11, 31] .
Важливо, щоб в епоху глобалізації наука і техніка, економіка й матеріальні блага, політика не занадто «випереджали» етику і моральні цінності, а тому людство дедалі більше уваги має приділяти соціокультурним, етнокультурним чинникам, оскільки саме культурна революція є основою соціального й екологічного процесу.

Література

1.    Воскресенський М. Організм та оточення. – Х.–К.: Держвидав України, 1929. – С. 69.
2.    Борейко В., Поминова С. Зарубежные философы дикой природы. – Эко-культ. центр. – Вып. 17. – К., 2000. – С. 96.
3.    Антология мировой философии: В 4-х т. – Т.2. – М.: Мысль, 1969. – С. 406.
4.    Рыбалкин Н.Н. Философия безопасности: Учебное пособие. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2006. – С. 85.
5.    Рыбалкин Н.Н. Философия безопасности: Учебное пособие. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2006. – С. 296.
6.    Шаблій О. Академік С. Рудницький. – Львів–Мюнхен: Вид-во Львів. ун-ту, 1993. – С. 39.
7.    Русова С. Нова школа // Вибр. пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С. 209.
8.    Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. – М.: Наука, 1991. – С. 22.
9.    Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: Онтологія Людини:  Навч. посіб. для студ. вузів. – К.: Абрис, 1995. – С. 305.
10.     Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. – Львів–Краків–Париж: Просвіта, 1993. – С. 42.
11.    Рерих Н.К. Человек и природа. – М., 1994. – С. 31.
Гра як засіб екологічного освіти дітей дошкільного віку

 

Екологічна освіта займає все більш широке місце в розвитку і вихованні дітей дошкільного віку. Метою екологічної освіти дошкільників є формування почав екологічної культури, становлення усвідомлено-правильного ставлення до природи в усьому її розмаїтті, до людей, охороняє її, ставлення до себе як частини природи, розуміння цінності життя і здоров’я та їх залежності від навколишнього середовища.

С.М. Миколаєва розглядає екологічне виховання дошкільнят, як ознайомлення дітей з природою, в основі якого покладено екологічний підхід, при якому педагогічний процес спирається на основоположні ідеї і поняття екології.

«Екологічне виховання передбачає, насамперед, формування у дитини емоційного, дбайливого ставлення до об’єктів живої природи, здатності бачити її красу, а не детальне знання особливостей кожного виду тварини» (Н.Рыжова).

В останні десятиліття став активно досліджуватися етичний, моральний аспект ставлення людини до природи (В.Р. Арсеньєв, Г.Д. Гачев, Н.С. Дежников, В.М. Денисов, С.Д. Дерябо, І.Д. Звєрєв, Б.Т. Лихачов, Н.М. Мамедов, Н.Ф. Реймерс, В.А. Ясвин та ін)

Автори висунули положення про необхідність органічного з’єднання морального та просвітницького аспекту в цілісному процесі формування особливого гуманного ставлення особистості до природи, визначаючи такий тип відносини як моральний, суб’єктивно-етичний. У такому разі природний світ виступає в якості суб’єкта. Партнера (С.Д. Дерябо, В.А. Ясвин), а тварини, рослини, цілі екосистеми включають в сферу людської етики (Н.Ф. Виноградова, В.М., Денисов).

Позитивні емоції, на думку психологів, є сильними збудниками людської діяльності. Такою діяльністю в дошкільному віці, як відомо, є гра, яку ми розглядаємо як важливий засіб формування екологічної спрямованості особистості дитини.

Гра сприяє поглибленому переживання дітей, розширення їх уявлень про світ. Т.В. Глазкова в своїх дослідженнях відзначає позитивний вплив на екологічне виховання дітей народних ігор. Так як багато з них пов’язані з природою. Ці ігри розвивають мислення і уяву, спрямовані на залучення дітей до добра, взаємодопомоги.

Великі можливості у вихованні еколого-естетичних почуттів по відношенню до навколишнього світу закладені в іграх, насамперед у дидактичних. Відображаючи враження від життєвих явищ в образах ігри, діти відчувають естетичні і моральні почуття.

Р.І. Жуковська бачить прямий зв’язок між заняттям і грою, і робить висновок, що для становлення самостійної сюжетно-рольової гри необхідно перевірити в якості навчального етапу спеціальні ігри-заняття. Про це ж свідчать і дослідження інших вчених — О.М. Фролової, М.Я. Михайленко, С.В Зворыгиной і С.Л. Новосьолової.

Засвоєння знань про природу за допомогою гри, викликає переживання хлопців, не може вплинути на формування у них дбайливого й уважного ставлення до об’єктів рослинного світу. Підтвердженням є дослідження Л.А.Абрамян, яке показало, що через гру легко налагоджується позитивне ставлення до оточуючих людям, формуються нові позитивні емоції та почуття. Спільне дослідження С.Н.Николаевой і И.А.Комаровой показало, що оптимальною формою привнесення сюжетно-рольової гри у процесі екологічної освіти є ігрові навчальні ситуації (ІОС).

Таким чином, проблеми екологічного виховання є актуальними проблемами сучасності. Це спонукає до пошуку ефективних способів її рішення. Враховуючи, що гра є провідною діяльністю дошкільнят. Нами було проведено дослідження з метою виявлення ефективності використання ігор в екологічній освіті.

Розробкою класифікації ігор займалися багато педагогів психогоги Ф.

Фребель, Ф. Кентра, К. Бюллер, В. Штерн, С.А Шлаків, О.С. Газман та ін. такі класифікації, створені різними авторами в різний час, спираються на походження ігор або їх виховну роль, на характер відносини дійсності в іграх, або на чисто зовнішні ознаки (вік гравців, наявність або відсутність у грі ігрового матеріалу) і т.д.

В основу одного з останніх варіантів класифікації дитячих ігор С.Л.Новоселова, не заперечуючи раціональність колишніх підходів і прагнучи осмислити проблему дитячої гри з позиції реалій сьогоднішнього дня і сучасного рівня наукових знань про гру, закладає категорію «ініціативи», що виходить із суб’єктів гри. У зв’язку з цим представляється можливим виділити три класи ігор.

Перший клас — ігри, що виникають з ініціативи самих дітей. Вони є своєрідною формою практичної роздуми дитини про оточуючої його природної і соціальної дійсності. До них належать ігри — експериментування, самостійні сюжетні ігри. Другий клас — ігри. Що виникають з ініціативи дорослого. Це навчальні та дозвіллєві гри. До дітей вони приходять від дорослих, але, освоївши їх, діти можуть грати в них самостійно, що сприяє збагаченню ігор першого класу. Третій клас — традиційні та народні ігри, що йдуть з глибини етносу.

Серед ігор першої групи виділяються ігри з природними об’єктами, тваринами і людьми. Ці ігри дозволяють зрозуміти взаємозв’язок у природі, відчути своє ставлення до живого, несуть великий пізнавальний інтерес: «Тоне — не тоне», «Хто швидше збере в кошик», «Біжи до мене», «Хто як одягнений», «Що м’яке, жорстке» та ін.

Сюжетно — отобразительные і сюжетно-рольові ігри виникають з ініціативи дітей і носять творчий характер. Наприклад: «Консервний завод», «Зоопарк», «Ветеринарна клініка». Вони дозволяють поглибити наявні у дітей знання, формуються правильне, гуманне ставлення до світу тварин. Наділяючи себе роллю у грі, дитина емоційно переймається усвідомленням необхідності дбайливого ставлення до тварин і рослин. Ще одним підвидом екологічних ігор є театралізовані ігри. Це «Колобок подорожує», «Відпочинок на річці», «Вершки, корінці» та ін.

Екологічним змістом наповнюються і рухливі ігри. У них відбувається закріплення знань про живу природу, її мешканців у невимушеній ігровій формі. «Звірі, птахи, риби», «Фруктовий салат», «Птахолов», «Чотири стихії», «Квітковий магазин».

Музичні ігри дозволяють активізувати екологічна освіта дітей через слухові рецептори. Наповнені музикою гри вражають дитини, тим самим закріплюють у свідомості дітей засвоєний матеріал, наприклад такі ігри, як «Пори року», «Який сьогодні день?», дозволяють вказати та пояснити природні явища. Це можуть бути ігри: «Що за птиця прилетіла?»; «Яке море?» та інші.

До інтелектуальних можна віднести гри: «Екологічні кубики», «Чарівні перетворення», «Приготувати ліки», «Вся земля». Вони дозволяють розвивати пізнавальний інтерес, формують знання про єдність природи.

Наступним видом ігор можна назвати ігри-забави та розваги. До них відносяться вікторини, конкурси-аукціони, конкурси-марафони. КВК, «Поле чудес» та інші. Розширюють кругозір дітей, вчать обмінюватися інформацією один з одним, доставляють велике задоволення.

Святково-карнавальні ігри теж носять екологічний характер. У них діти висловлюють своє ставлення до даних об’єктів і явищ природи, поглиблюють свої уявлення про них «Збір урожаю», «Новорічний карнавал», «Золота осінь» та інші.

Культові ігри засновані на історичних традиціях. Ці ігри також знаходять своє відображення в процесі екологічного освіти дошкільнят. З дітьми проводять ігри зі святкуванням Масляної, закликают жайворонок, проводжають зиму. Та інше. Через витоки історії діти по-новому вчаться любити і поважати природу, вчаться бути цінителями і захисниками краси. Сенсорні ігри допомагають піднести дітям необхідні знання про навколишній світ через сенсорні відчуття. Вони дозволяють розвивати мислення, спостережливість, бути уважними до людей, що живуть поруч об’єктів і явищ природи. Можна назвати такі ігри: «Веселка», «Що буває жовтим?», «Які квіти червоного кольору», «М’який, колючий».

У своєму дослідженні ми використовували всі види ігор в комплексі. Нами була розроблена система роботи з екологічної освіти з використанням різноманітних видів ігор. У своїй роботі ми використовували заняття у формі подорожей, іграшки-аналоги, включали у різні заходи ігрові персонажі. Наприклад, Доктор Айболить проводить профілактичний огляд рослин, тварин, дає рекомендації по збереженню здоров’я, оцінює піклування дітей про мешканців куточка природи. На занятті «земна служба Айболита — весняний догляд за кімнатними рослинами» ми вчили дітей за зовнішнім особливостям рослин визначати їх стан, виявляти відсутні умови, визначати способи догляду за рослинами. Гра «Грибна поляна» проводилася з метою закріплення знань про їстівних і неїстівних грибах. Гра «Сплануй місто» сприяла формуванню у дітей елементарних уявлень про екологію міста, формуванню вміння, спираючись на карту, складати макет міста з великого будівельника. Гра «Вся земля» познайомила дітей з науковою версією освіти материків на планеті Земля, з умовними позначеннями суші, води на картах і глобусах, з назвами і розташуванням материків на карті. Гра «Приготуй ліки» сприяла закріпленню знання дітей про лікарські рослини. Гра «Побудуй будиночок тварині» дозволила закріпити знання про особливості життя диких тварин, місце їх проживання, способи захисту від ворогів.

Створення і використання ігрових навчальних ситуацій дозволило нам вирішувати не тільки конкретні природознавчі завдання, але і здійснювати екологічне виховання в цілому. Так як діти легше засвоюють знання про залежності, що існують у природі, про ставлення до живих істот.

Нами була організована екологічна стежка. Основними формами роботи на ній з дошкільниками стали гра, систематичні спостереження, моделююча діяльність, спільні трудові заходи. Організація та обладнання природної зони в нашому дитячому садку продумана так, щоб забезпечити безперервний, цілеспрямований практичний підхід до екологічного виховання. В тому числі і до такої проблеми, як охорона природи. У нас є квітник, екологічні лабораторія, триває робота з удосконалення екологічної стежки.

За результатами проведеної роботи нами було відзначено, що у дітей значно підвищився рівень сформованості екологічних уявлень. Знання дітей стали більш узагальненими і системними. У дітей сформовані уявлення про живу і неживу природу, взаємодії в природі, про природокористуванні, про охоронну діяльність людини та ін.

Значні зміни ми побачили й у сформованості стратегій взаємодії з природою. Діти стали більш самостійні у постановці мети праці, відборі обладнання для праці. Трудові дії стали виконуватися більш якісно. Діти навчилися коментувати свої дії.

У дітей спостерігалося підвищення рівня емоційної чуйності на красу природи. З’явилися ознаки турботливого, дбайливого ставлення до природи, бажання виконувати правила поведінки в природі.

Проведена робота показує, що при цілеспрямованому використанні комплексу екологічних ігор і творчо організованій роботі з дітьми можливе підвищення їх екологічної вихованості.

 

Список використаної літератури:

  1. Зебзеева В.А. ПРО комплексне використання ігор в екологічній освіті дошкільнят // Педагогічний журнал. 2003.№ 217. С. 28-30.
  2. Менджерицкая Д.В. вихователю про дитячу гру. М.: просвітництво, 1982.
  3. Миколаєва С.М. місце гри в екологічному вихованні дошкільнят. М.: Нова школа, 1996.
  4. Миколаєва С.М. Теоретичні передумови використання гри в екологічному вихованні дітей. М.: Нова школа. 1996.
  5. Ельконін Д.Б. Психологія гри. М., 1989.

 

Останні новини

  • Увага! Оголошений природним заповідником «Єланецький степ»...
    Читати далі...

Мапа Google